Розділ 11

Минуло кілька днів, і ті двадцять картин, колись закинутих у запиленому підвалі й майже забутих світом, отримали другий шанс. Після реставрації вони засяяли оновленими барвами: з полотен зникла тьмяність, розчинилися тріщини, повернулося життя. І тепер їхнє призначення стало глибшим, ніж просто мистецька цінність. Ці картини мали змінити долі, заговорити голосно — про надію, співчуття, добро. І все це завдяки дбайливим рукам Анни та Кетрін.

— Я така рада, що у нас вийшло реставрувати їх, хоч і поверхово,- сказала Анна натягуючи на картини захисні чохли та передаючи їх Кетрін. — Вже за годину має приїхати фургон і робочі, яких направив до нас Джон. Після того як ці картини завантажать до фургона. Ми всі разом поїдемо до виставкового центру. Кетрін, ти ж не забула про це?

-- Звісно що ні. Я вже своє авто до входу підігнала. Поїдемо слідом за фургоном. Допоможу тобі розвішувати картини,- у Кетрін був гарний настрій.

-- Дякую тобі Кетрін. Твоя допомога безцінна, До речі, крім нас ще декілька членів фонду «Милість» пожертвували картини зі своїх приватних колекцій для аукціону, які вже знаходяться у виставковому центрі. Я днями їх оглянула, це доволі таки хороші картини. Тому в результаті у нас набралося аж сорок картин. Уявляєш Кетрін, аж сорок! Тому враховуючи все це я склала та роздрукувала схему розташувань кожної картини — ось, — Анна простягнула Кетрін аркуш із кресленням. – Схема допоможе ведучому аукціону логічно представляти лоти за тематичним і жанровим принципом.

— Ти все продумала до дрібниць, — з захопленням сказала Кетрін, беручи схему. — Ми неодмінно з усім впораємося. І ця виставка-аукціон пройде успішно, я впевнена.

— Я дуже сподіваюся, що все пройде без несподіванок, — зітхнула Анна. — Хочу, щоб вилучені кошти пішли на справжнє добро. І хочу, щоб люди побачили, що реставрація картин — це не просто відновлення фарби, це повернення історії до життя.

— Так і буде,- Кетрін підійшла до подруги.- Анно, я хочу сказати… що тепер я побачила наскільки сильно мій дядько… кохає тебе. Якщо він так підтримує тебе — і картини запропонував і виставку-аукціон допоміг організувати й своїх людей посилає на допомогу.

— Я… теж його кохаю, — мовила у відповідь Анна обертаючись до Кетрін трохи ніяковіючи. — І… я щаслива поруч з ним. Я навіть іноді боюся, що це лише сон. Але ні. Це по-справжньому відбувається зі мною. Я кохаю Джона, а він кохає мене. Він наскільки пильно огортає мене своєю увагою, що я… тану від його кохання.

— Не сумніваюся в цьому. Мій дядько з тих чоловіків, які уміють зачаровувати, — Кетрін відступила поправляючи на собі кофту. — Але головне, нікому не дозволяй вселяти в собі сумніви. Бережи те щастя, те кохання яке маєш. Говорю тобі від щирого серця.

-- Дякую тобі Кетрін ще раз за твою підтримку. Для мене це важливо. - усміхнулася Анна.

-- Для мене теж важлива дружба з тобою. І я пишаюся нашою дружбою. А завтра я ще більше пишатимуся тобою, та всі ми пишатимемося тим, що ти організувала та втілила у реальність таку велику благодійну справу, - Кетрін говорила серйозно з повагою.

-- Повір, без твоєї допомоги й без допомоги Джона, у мене нічого б не вийшло,

На останок вони пронумерували картини, наклеюючи на захисні чохли наклейки із номерами. Це зробили для того, щоб не переплутати, яку картину на яке місце вішати згідно зі схемою, яку склала Анна.

А тим часом… Меліса та Клара сиділи у бібліотеці тихенько, щоб ніхто ненароком не заглянув та не зірвав їхній задум. Була вже майже чотирнадцята година, коли дівчата почули, як до будинку під'їхав фургон, який мав забрати картини та відвести їх до виставкового центру. Меліса про всі плани Анни дізналася заздалегідь. Коли ще декількома днями потому доручила одній зі служниць прослідкувати за своєї мачухою та дізнатися, коли і як будуть перевозити картини й скільки їх буде. Служниця виконала наказ Меліси й тепер дівчата знали в усіх подробицях плани Анни.

Меліса підійшла до вікна та крадькома виглянула з-за важких портьєр і побачила, як двоє кремезних чоловіків у робочому одязі завантажувати картини до фургона, а Анна та Кетрін стояли поруч та контролювали процес. Меліса відійшла від вікна та попрямувала до дверей, замкнула їх, прикладаючи вказівний палець до губ. Цим самим наказуючи Кларі зберігати тишу, щоб не привернути увагу. Потім Меліса наблизилася до книжкової шафи. Із-за якої дістала заховану картину загорнуту в білу тканину.

Це була непросто картина — це був шедевр Кліма, той самий, який реставрувала Анна. Це була «Муза» яку ще нещодавно викрали Лаура та Джек та продали Річарду Грею. Це була картина, яка викликала ажіотаж серед колекціонерів, і яку мріяв придбати шейх за неймовірну суму. Це та картина, яка дивним чином повернулася до лорда Вітмора — і яку він мріяв повісити у своїй спальні як символ кохання між ним та Анною.

Джон після того, як повернув картину знову відніс її у потаємну майстерню, яка знаходилася у підземеллі його маєтку. Хоча ця майстерня вже і не була такою потаємною після того, як про неї дізналися Лаура та Джек. Але все одно Джон вирішив зберігати «Музу» там, поки Анна повністю не завершить реставрацію цієї картини й до того часу, поки він не перенесе її у спальню та не повісить на постійне місце.

Але Меліса мала власні плани щодо «Музи». Про потаємну майстерню в підвалі вона знала з дитинства. Їй тоді було років одинадцять і вона тоді хотіла сховатися від репетиторки історії, яка їй зовсім не подобалася. Саме шукаючи прихисток у батьковій бібліотеці, Меліса випадково й натрапила на цей підвал.

Вона пам’ятала, як випадково зачепила статуетку на книжковій полиці… і шафа тобі сама по собі відвинулася від стіни. Згодом роздобувши ліхтарик Меліса щоразу почала спускалася глибше і глибше у підземелля сподіваючись знайти там скарби. Але нічого крім інструментів для реставрації картин там не виявила. Зате вивчила кожен поворот вузьких сходів, кожен виступ кам’яної кладки. І що найцінніше, як вважала Меліса вже в дорослому віці. Цей випадок допоміг позбутися їй будь-яких страхів.