Розділ 10

Сьогодні Джон прокинувся раніше за Анну. Намагаючись не розбудити її встав з ліжка та привів себе до ладу. Під кінець накинувши сірий светр поверх білої сорочки він вже зібрався виходити з кімнати та зупинився біля узголів’я. Задивився на Анну, любуючись нею. Врешті-решт не втримався, нахилився та легенько поцілував її у скроню. А тоді вийшов з кімнати та беззвучно зачинив за собою двері й спустився сходами донизу, щоб поснідати. Стіл вже був накритий до сніданку і за ним сиділа Меліса. Перед нею стояла тарілка з вівсяними пластівцями, тости з медом й чашка чаю.. Меліса не одразу помітила батька, бо була аж занадто занурена у свої думки.

— Доброго ранку, — привітався Джон, сідаючи за стіл. — Як у тебе справи доню? Як навчання?

— Нормально, — коротко відповіла Меліса.

— Ти сьогодні якась... сумна. Щось трапилося? -- Джон зробив ковток кави придивляючись до доньки уважніше.

Меліса нічого не відповіла, а тільки знизала плечима.

— Доню, що трапилося? – повторив запитання Джон починаючи хвилюватися.- Мелісо, не мовчи.

— Ти зовсім перестав виділяти мені свій час... Ти тепер завжди з Анною. Вся твоя увага відтепер належить їй. А я ніби більше для тебе не існую, - відповіла нарешті Меліса дивлячись на батька з-під лоба.

— Доню, послухай мене уважно,- Джон відставив чашку та подивився їй у вічі. – Ніхто ніколи не буде важливішим для мене крім тебе. Ти — моя донька і завжди будеш на першому місці. І тому ні Анна, ні будь-хто інший не змінить цього.

— Але ти змінився. Відтоді як вона з’явилась, усе стало інакше, ти став інший, - сказала прямо Меліса.

— Так. Я справді змінився. Бо знову закохався, я ніби заново відродився, у мене з'явилося більше планів на майбутнє. Але це не означає, що твоє місце в моєму серці стало меншим. Ти — моя принцеса, моя дівчинка. І я завжди насамперед думаю тільки про тебе.

— Тату, я просто боюсь... що вона забере тебе в мене. Що між нами вже не буде тих теплих відносин, які у нас були до неї,- Меліса опустила очі.

— Мелісо, я вкотре повторюю, що ти найважливіша в моєму серці. А Анна вона хороша, повір мені. І якщо ти даси їй шанс — можливо, вона стане тобі подругою…

-- Ніколи,- заперечила Меліса, надувши губи.

— А хочеш, сьогодні після обіду поїдемо удвох у кав’ярню? – Джон все ж хотів підняти настрій доньці, налагодити з нею стосунки. – Як і раніше.

— Можна,- Меліса помітно усміхнулася радіючи.

— Чудово, — сказав Джон. — Проведемо час разом. Можливо з часом ти будеш не проти, щоб Анна теж приєднувалася до нас. Я б хотів, щоб ми почувалися себе справжньою родиною. Доню, я не змушую тебе, я тільки пропоную спробувати знайти спільну мову з Анною.

— Добре... Я спробую, — Меліса на диво не стала заперечувати, але відповіла так, лише тому, щоб не викликати підозру, бо зовсім скоро вона завдасть удару. Після якого її батько сам захоче вигнати Анну.

— Дякую тобі доню,- натомість він був задоволений, що йому вдалося достукатися до неї.

Після сніданку Джон зібрав папери до теки та вийшов з будинку. Говард вже підігнав машину до ганку та відчинив задні дверцята авто.

-- Доброго ранку, мілорде,- привітався водій.

-- Доброго ранку, Говарде,- взаємно привітався Джон та сів в салон на заднє сидіння.

Говард зачинив за господарем дверцята, сів за кермо і плавно зрушив з місця. Джон відразу нахилився до вікна мовчки вдивляючись у краєвиди, які пропливали мимо. Його думки були далеко від роботи. Розмова з Мелісою залишила в його душі слід болю. Вперше він побачив, як доньці важко звикати до змін. Як їй складно прийняти все як є. І йому жаль її почуттів, жаль того, що він змусив свою донечку переживати такі емоції.

«Я для неї — був усім, я жив тільки заради неї. І Меліса це знає, а тепер вона думає, що я її зрадив. Господи, як їй пояснити, що це не так. Як їй пояснити, що моя любов до неї не змінна. Як їй пояснити, що Анна це…  шанс для нас обох бути щасливими?»

-- Вас, щось турбує? – наважився запитати Говард у свого господаря поглядаючи на нього у дзеркало заднього бачення. – Але повірте, все налагодиться, стане на свої місця.

-- Я гадав, що Меліса сприйме моє одруження, якось по-дорослому, з розумінням. Я думав, що вона зрозуміє мої почуття, потребу в коханні…

-- Вона зрозуміє тільки згодом. Дайте їй час,- Говард намагався підібрати правильні слова. – Ваша донька гарна, розумна і серце у неї добре. І все вона зрозуміє і буде радіти за вас, що ви зустріли свою половинку. Хоча і незвичним шляхом... О вибачте мілорде, щось занесло мене.

Джон нічого не відповів тільки злегка усміхнувся у відповідь. Він згадав Анну, те, як вона дивилася на нього вчора, коли вперше назвала його "коханим". Згадав, як гідно трималася, коли його колишня коханка Кларіса намагалася її образити, принизити. Анна, вона набагато сильніша ніж здається на перший погляд. І все одно її хочеться постійно оберігати, турбуватися, захищати. Так само як і Мелісу.

«Вони обидві — мені дорогі. Одна — моя донечка, моя кров. Інша — моє відроджене серце, моє кохання. А я стою десь посередині, і не знаю, як об'єднати все докупи, як з’єднати світи найрідніших мені жінок…»

Джон на мить уявив, як Анна та Меліса разом сидять у вітальні та мило спілкуються, переглядають разом модні журнали обираючи сукні для вечірок. Уявив, як вони сміються, обидві — відверто, щиро. А він заходить до вітальні сідає між ними й вони обидві розповідають йому про свої смаки, про вибрані сукні. А він відповідає їм, що вони можуть купувати будь-які, бо він готовий і спроможній забезпечити їх, зробити їхнє життя казковим, безтурботним.

«Чи можливо це? Чи зможу я допомогти їм прийняти одна одну? Чи зможемо ми стати однією щасливою родиною? Чи зможуть мої дві найрідніші людини порозумітися та зрозуміти, що для мене це важливо. Що я люблю їх обох, кожну по-своєму, і без жодної з них не уявляю себе».

Машина звернула до будівлі, де був розташовувався офіс. Джон вийшов, подякував водієві й глянув на небо. Хмари повільно розходились, отож сьогодні буде ясний день, хоча й доволі прохолодний. Піднявся до свого кабінету, привітався з секретаркою, попросив, щоб вона принесла кави та викликала Віталія Леонідовича. Сів за свій робочий стіл намагаючись перемкнути своєї думки на роботу. Взяв до рук папери, почав переглядати угоди. У двері постукали, й до кабінету зайшов його  помічник — Віталій Леонідович. Привітався.