Розділ 1

Чорний «Бентлі» плавно зупинився перед старовинним маєтком родини Вітморів. Говард швидко встав з-за керма, уже звично обійшов машину й відчинив задні дверцята. Лорд Джон Вітмор вийшов першим. У чорному пальті, впевнений і спокійний зовні, він вдихнув на повні груди свіже повітря, перш ніж простягнути руку в салон.

— Анно, — мовив він лагідно.

Анна, навпаки, знервовано ковтнула повітря. Пальці тремтіли, коли вона торкнулася його долоні. Її очі, завжди теплі, зараз затьмарилися тривогою. Джон це бачив і знав, що повернення буде напружене, непросте. Він щиро бажав її підтримати та допомогти здолати перші неприємні моменти, з якими його дружині доведеться зіткнутися. Анна нерішуче взяла його руку. На ній було темно-зелене пальто, що пасувало до кольору її очей, але навіть стильний образ, який підібрав для неї Джон не приховував хвилювання.

— Ти бліда, — замітив він, підтримуючи її, коли вона ступала на землю. — Замерзла?

— Ні... — відповіла Анна, зводячи на нього погляд. — Просто... я думаю про те, як мене тепер тут зустрінуть. Особливо Меліса.

Джон зітхнув. Його рука обійняла її талію.

— Я не можу обіцяти, що буде легко, — чесно сказав він. — Але я буду поруч. Цей маєток відтепер твій дім, Анно. І ти моя дружина. Ти леді Вітмор.

— Меліса й так мене не любить, а тепер, коли я ще й стала твоєю дружиною тим більше не сприйме мене. Почне звинувачувати у тому, що я забрала в неї батька.

— Вона… втратила матір. Тому постарайся її зрозуміти. Меліса повинна побачити, що ти не проти неї, що ти їй не ворог. Повір, вона сприйме все як є. З часом.

— А якщо не сприйме? Як мені тоді бути? — пошепки запитала Анна у нього.

Джон обернув її до себе. В його погляді читалася турбота, бажання заспокоїти, бо знав, що шлях Анни у ролі його дружини буде тернистим.

— Ми усі проблеми будемо вирішувати разом. Я не дам тобі зламатися.

Він притис її долоню до своїх вуст.

— Усе буде добре, кохана. Я обіцяю.

Анна тяжко зітхнула. Підняла очі догори -- до вікон другого поверху — можливо, саме звідти вже Меліса з ненавистю спостерігає за нею. А в тім ні. Меліса ще не знає, що її батько одружився. Тому зараз це лише ілюзія її страху, яку варто відкинути й нарешті опанувати себе. Вона повинна виглядати впевнено і увійти до будинку з піднятою головою та розправленими плечима.

— Ти готова? — запитав Джон, стискаючи її пальці.

— Готова, — вже більш рішуче відповіла Анна.

І вони разом рушили до дверей, які вже почали відчинятися перед ними. Джон ішов рішуче, але в глибині душі знав, що попереду будуть бурі емоцій, скандали. Як би він хотів цього уникнути, як би хотів, щоб у його родині панувало взаєморозуміння і повага. Хотів, щоб усі дружньо вечорами збиралися біля каміна і говорили про все на світи. Без напруги, сміючись. Та поки що це існувало лише у його уяві. На ганку вже з'явилася економка місіс Нора. Вона була в строгому чорному костюмі, як завжди бездоганна й стримана.

— Лорде Вітмор, — з повагою кивнула вона, — раді бачити вас вдома.

— Дякую, — відповів Джон зберігаючи спокійний вигляд.

Погляд місіс Нори ковзнув убік, на Анну, яка стояла поруч із ним. Вона посміхнулася до неї ввічливо, але формально, як і завжди.

— Міс Анно, — звернулася, — ви, мабуть, бажаєте пройти до своєї кімнати? Я попрошу Мері принести вам чай.

Анна ледь помітно напружилася. Почула знайоме звертання — міс, і на якусь мить навіть завмерла подумавши про те, що зараз усе зміниться і до неї звертатимуться далеко не міс Анна, не як до однієї з працівниць. Якось і не подумала про слуг, проте як вони сприймуть те, що відтепер вона їхня господиня. Та хай там як, а вона Анна буде до кожного ставитися з повагою, як і раніше. Анна хотіла привітатися з економкою й подякувати за турботу, але не встигла й слова мовити, як Джон заговорив — голосно й чітко.

— Місіс Нора, відтепер Анна — моя дружина. Тепер вона леді Вітмор.

Економка широко розплющила очі, її рот ледь відкрився від здивування.

— О… перепрошую, мілорде, я… я не знала…

— І віднині, — продовжив Джон, його тон залишався спокійним та твердим, — ви та інші слуги маєте звертатися до неї відповідно до її титулу. І виконувати її розпорядження з тією ж повагою, з якою ставитесь до мене та до кожного члена моєї родини.

— Звісно, — схилила голову місіс Нора, швидко оговтавшись. — Вітаю вас... міледі. Прошу пробачення за необачність.

Анна ледь посміхнулася у відповідь, але всередині все стискалося. Її щоки горіли, наче вона зробила щось ганебне. Вона звикла бути на іншому боці таких розмов, звикла слухати, а не наказувати. Бути "міс", а не "міледі".Тепер вона — господиня маєтку, і ці люди чекатимуть від неї рішень, наказів. А вона й досі почувалася просто… Анною.

— Дякую, місіс Нора, — відповіла нарешті Анна, намагаючись виглядати зібрано. — Нам справді не завадив би чай.

-- Звісно… міледі, - місіс Нора намагалася не показувати більше ніяких емоцій.

Коли вони ввійшли до холу, Джон нахилився до дружини.

— Це було чудово. Тримайся і надалі так і ти все здолаєш, а головне звикнеш до цього.

— Я зараз помру від ніяковості, — прошептала у відповідь.

— Ти справишся. Ти — леді. І всі мають це прийняти. Навіть ти сама.

Увійшовши до вітальні, Джон і Анна зупинилися. Мері одразу прийняла у них верхній одяг.

— Мері, будь ласка, — звернувся до неї Джон, — перенесіть усі речі леді Анни до моєї спальні.

— Так, мілорде, — кивнула служниця й одразу рушила виконувати наказ.

Анна опустила очі. Слухати, як її речі переносять до кімнати Джона, здавалося водночас таким інтимним і таким публічним. Це був крок, що офіційно ставив її в центр подій цього дому. Тепер вона — не гість. Вона — господиня. Міледі. І все ж їй було трохи ніяково. Особливо під поглядами місіс Нори та присутніх слуг, які вже встигли вийти до вітальні, щоб привітати нову господиню.