Розділ 4

Джон Вітмор відчинив двері, і Анна зайшла до просторої зали на третьому поверсі його маєтку. Це була не просто кімната, а справжня майстерня, де минуле чекало на своє друге життя. Уздовж стін тягнулися численні мольберти, на яких застигли картини в різних станах — одні вже майже відреставровані, а інші злегка потьмянівши із тріщинами, що розповзлися по полотну, наче тонкі нитки павутини прикриті шаром пилу.

Посередині кімнати стояв робочий стіл, заставлений інструментами для реставрації. На ньому можна було побачити пензлі різної товщини, дерев'яні палітри з ретельно підібраними відтінками фарб, пляшечки зі спеціальними розчинами, які призначені для знімання старого лаку. А також скляні колби, наповнені різними хімічними складами. На окремій поличці лежали рукописні книги й старовинні документи, що містили секрети давніх майстрів, рецепти фарб і способи збереження полотен. Біля вікна стояв більш вужчий стіл — покритий білою тканиною, на якому акуратно лежало ще декілька картин.

«Це навіть кращій реставраційний кабінет чим у нашому музеї», - подумала захопливо Анна.

— Віднині це ваше робоче місце, — сказав лорд Вітмор, спостерігаючи за її реакцією. — Я маю довірити вам не просто картини, не просто частину історії, а й свої майбутні прибутки.

Анна повільно кивнула, відчуваючи, як її охоплює трепетне хвилювання перед тією роботою, яка чекала на неї попереду.

— Вражає, — вона ще раз обійшла майстерню, уважно оглядаючи її та насолоджуючись запахом старовини, сумішшю олійних фарб і лаку, що відчувався у повітрі. Зупинилася біля однієї з картин над якою вже працювали. — Ви, лорде Вітморе, добре підготувалися. У вас є все необхідне і навіть більше. А скажіть, скільки на вас ще працює реставраторів?

— Саме у цій майстерні працює ще моя племінниця Кетрін. Вона теж реставраторка. Отож вам не буде тут самотньо. Крім цієї у мене ще є майстерні в інших місцях і звісно що на мене ще працює не один реставратор,— гордовито відповів лорд. — Та я шукав фахівця, який розуміється саме на полотнах XVIII—XIX століття. Сподіваюся, Віталій не помилився, що порадив мені вас. І я не пошкодую, що запросив вас сюди.

Анна зустрілася з його поглядом, у її очах з’явилася іскра професійного азарту. Вона захотіла довести йому, що знає свою справу.

— Я понад десяти років займаюся вивченням технік живопису цього періоду, — Анна підійшла до однієї з картин, злегка нахилилася й провела кінчиками пальців по її поверхні, не торкаючись. — Тут використано лляне полотно з традиційною ґрунтовкою на основі крейди й тваринного клею. Шар фарби тонкий, а отже, художник, швидше за все, писав її у кілька етапів, ретельно висушуючи кожен шар. У таких роботах важливо не лише відновити колір, а й зберегти первісну фактуру мазків.

Лорд Вітмор схрестив руки на грудях, уважно слухаючи її.

— Напевне ви також знаєте хто саме міг бути автором цієї картини.

Анна усміхнулася, розуміючи, що він її перевіряє.

— Я не до кінця впевнена, але стиль нагадує школу англійського романтизму. Можливо, це робота Томаса Лоуренса або когось із його послідовників. Плавні переходи тіней, увага до деталей в обличчі, ніжні, майже прозорі тканини сукні — усе це характерно для його стилю. Якщо я зніму шар потемнілого лаку, можливо, навіть вдасться знайти підпис або приховану деталь, що підтвердить мої здогадки.

— А що ви скажете про ось цю? — Джон прижмурився та витягнув з-під столу іншу картину й поклав перед нею на стіл. Яка майже вся була потріскана, і навіть у двох місцях осипалася фарба. — Один із реставраторів припустив, що це копія, а не оригінал.

Анна ретельно оглянула картину, присвітивши на деякі ділянки лампою, яка стояла на столі і яку вона вже встигла увімкнути.

— Копія? — вона похитала головою. — Ні, я так не думаю. Ось тут, на краю, бачите, ґрунт нерівний, з характерними слідами шпателя. Копіїсти, як правило, працюють на ідеально підготовлених поверхнях, тоді як в оригінальних роботах художники могли залишати подібні сліди. А ще... якщо дозволите.

-- Будь ласка, не соромтеся,- лорд зацікавлено продовжував спостерігати за нею.

Анна одягла рукавички та взяла чистий пензель, який змочила в одному зі спеціальних розчинів, а потім знову нахилилася над картиною та легенько доторкнулася ним до потемнілої ділянки. Через кілька секунд фарба проявилася у своїх первісних відтінках.

— Подивіться, які яскраві кольори! Це точно не копія, бо навіть найкращі майстри-копіїсти не змогли б так точно відтворити пігменти.

Вітмор підняв брову, ніби трохи здивований її відповіддю.

— Добре, міс Анно. Ви дійсно знаєте свою справу. Тому вже цими днями я вам довірю реставрацію одного полотна, про яке не варто буде обговорювати його з іншими. Ну, й заради якого я і шукав такого спеціаліста як ви… Але це вже інша розмова. Спочатку доведіть, що ви справді гідні працювати на мене.

— Які картини ви хочете, щоб я реставрувала в першу чергу? — Анна подивилася на лорда, розуміючи, що його перевірка ще не закінчилася.

Вітмор мовчки підійшов до великого дубового стелажа біля стіни, обережно витяг звідки дві картини й поклав їх на стіл перед Анною. Обидва полотна були у важкому стані.

— Ось ці дві роботи, — промовив він, - обидві XVIII століття. Вони мені дуже потрібні, і якнайшвидше.

Анна профеційно оглянула полотна. На першій картині був зображений чоловік у багатому темному камзолі, із замисленим виразом обличчя, а на другій — ніжний жіночий портрет, із загадковою усмішкою й розкішним атласним вбранням, що виблискувало навіть крізь шар пилу.

— Ви хочете продати їх? — запитала Анна, підіймаючи очі на лорда.

— Так, — він не став заперечувати. — У мене є покупець, який зацікавлений у цих роботах. Ці картини повинні виглядати, як нові, інакше угода не відбудеться.

Анна зрозуміло кивнула, зняла рукавички й провела пальцями по картинах, таким чином намагаючись відчути на дотик їхній справжній стан. Зробивши первинний висновок вона сказала: