Розділ 15

Рівно о двадцятій сорок п'ять я непомітно вислизнула через бокові двері кухні.

Вечірнє повітря було прохолодним і вологим. Я йшла швидко, ховаючись у густій тіні акуратно підстрижених кущів, подалі від ліхтарів, що освітлювали центральні алеї. Південна огорожа знаходилася в найстарішій частині маєтку. Тут росли високі, похмурі сосни, і саме тут, як і писав Маркус, камери спостереження залишали невелику сліпу зону.

Моє серце гупало так сильно, що віддавало у скронях. Я не боялася темряви. Я боялася того, що мій дядько зміг простягнути свої щупальця навіть у цей неприступний дім.

Біля кам'яного муру спалахнув вогник запальнички. У тьмяному світлі я побачила його обличчя: глибокі зморшки, хитра, самовпевнена усмішка і дорогий плащ, який він явно купив нещодавно.

— Пунктуальна, як завжди, Лівіє, — його хрипкий від сигарет голос змусив мене здригнутися. Маркус зробив затяжку і випустив дим у моєму напрямку.

— Що тобі потрібно? — я зупинилася за кілька кроків від нього, гнівно схрестивши руки на грудях. — Грейвен перевів тобі п'ятдесят тисяч авансу! Річард ще тоді передав мені підписані тобою папери! Ти відмовився від майстерні мами і ми домовилися, що ти зникнеш!

Маркус тихо, неприємно розсміявся.

— О, люба племіннице... Документи я тобі справді підписав. Голі стіни тепер твої. Але ти ж не думала, що я залишу там усе всередині? Особливо ті кілька десятків неоціненних картин твоєї матері, які роками припадали пилом у коморі.

Земля ніби пішла з-під ніг. Я ледь не задихнулася. Картини мами. Її спадщина. Єдине справді цінне, що в мене залишилося в цьому світі.

— Ти не посмієш, — просичала я, роблячи крок уперед. — Це її роботи!

— Вони в надійному місці, — він недбало струсив попіл. — Але якщо ти не знайдеш для мене ще сто тисяч, я їх просто спалю. Або розпродам за копійки.

— Сто тисяч?! — мій голос зірвався на відчайдушний шепіт. — Де я, по-твоєму, візьму такі гроші просто зараз?! Навіть коли я закінчу портрет, Грейвен заплатить мені лише другу половину — п'ятдесят тисяч! У мене немає решти!

— Немає? — Маркус нахабно посміхнувся, його очі небезпечно звузилися. — Тоді я піду в жовту пресу. Розповім їм дуже цікаву казочку. Скажу, що ти не просто грієш ліжко травмованому мільярдеру зараз. Я скажу, що ти була тією самою таємною коханкою ще тоді. І що саме ти влаштувала ту смертельну пожежу, щоб прибрати його дружину і стати новою «матусею» для його скаліченого, німого синочка.

Мене ніби вдарили під дих. Я дивилася на нього широко розплющеними очима, не вірячи в те, що чую.

— Дядьку, ти геть з глузду з'їхав?! — видихнула я, відчуваючи, як по спині тече холодний піт. — Звідки ти взагалі знаєш про пожежу... і про його сина?! Ніхто в це не повірить!

Маркус самовдоволено хмикнув, підходячи на крок ближче. Від нього пахло дорогим тютюном і дешевим коньяком.

— Ти думаєш, кілька зелених папірців не розв'яжуть язик звичайній покоївці? — він гидливо скривився. — Облиш, Лівіє. Твій господар занадто холодний. Він тримає всіх у страху. А жінки в цьому величезному, мертвому склепі тягнуться до тепла. Я просто дав їм це тепло. Кілька компліментів, впав на вуха, зводив на каву, додав трохи грошей... Яночка, наприклад, виявилася неймовірно говіркою і дуже ласою до уваги дівчинкою.

Мене знудило. Та сама покоївка, що підкинула мені записку під час сніданку. Маркус не просто дізнався таємницю Артура — він брудно і підло проліз у його дім, спокусивши персонал.

— Отже, уяви картину в разі твоєї відмови, — продовжив Маркус, насолоджуючись моїм шоком. — Я йду до журналістів із цією брудною історією.

— Грейвен розмаже тебе, — просичала я, зсудомивши щелепи. — У нього мільярди. Його адвокати закриють тобі рота швидше, ніж ти допишеш статтю, а твою Яночку викинуть на вулицю.

— Звісно, розмаже! — Маркус радісно, ненормально розсміявся. — Він купить половину газет. Але йому знадобиться час. А знаєш, що станеться за цей час? Репортери вже стоятимуть під його брамою. Жовта преса встигне надрукувати заголовки про «вбивцю-коханку» та його мертву дружину. Що, по-твоєму, станеться з психологічним станом містера Грейвена і його німим синочком, коли цей спокійний світ вибухне хоча б на один день? Гроші Артура не зможуть закрити вуха його сину. Хлопчик знову замовкне. Назавжди.

Він бив у найболючіше місце. Артур тільки сьогодні вранці зміг обійняти Томаса. Гучні звуки, камери, натовп біля воріт, згадки про пожежу — це відкине їх у пекло дворічної давності.

— Але це ще не все, — Маркус зробив крок ближче, і його голос став ще отруйнішим. — Що буде з тобою, Лівіє? Я заявлю в поліцію, що ті п'ятдесят тисяч ти вкрала з мого сейфа. І тебе заарештують.

Я нервово ковтнула повітря, але він не дав мені й слова сказати, добиваючи остаточно:

— І ти справді думаєш, що після такого публічного бруду Грейвен захоче тебе рятувати? — дядько знущально цокнув язиком. — Він ненавидить скандали. Для нього ти просто дівчисько з вулиці, наймана працівниця, яка робить свою роботу і яка притягнула хаос у його ідеальний дім. Ти йому ніхто, Лівіє. Він залишить тебе там, за ґратами, і навіть не згадає про твоє існування. А поки ти сидітимеш у в'язниці... картини твоєї матері просто пропадуть. Згниють від вологи в підвалі або перетворяться на попіл. Ти втратиш усе.

Від цього розуміння мені перехопило подих. Він розбив мене на шматки. Він знав, як сильно я боюся стати розчаруванням для Артура, і використав це. Якщо мене заарештують, Грейвен відвернеться від мене, а мамина спадщина буде знищена.

— Я не дам тобі цього зробити, — мій голос зірвався на глухий шепіт.

— Тобі й не доведеться. Вихід є, — Маркус хижо посміхнувся і перейшов на діловий тон. — Ти просто тихенько візьмеш із сейфа в його кабінеті сто тисяч, яких тобі не вистачає. Яночка покаже, де він. Віддаси гроші мені, я поверну картини, і моя вигадана історія ніколи не побачить світ.

Він зробив крок назад, ховаючи руки в кишені плаща.