Розділ 13

Тиша в згорілій кімнаті була важкою, мертвою. Єдиним звуком залишався шум зливи, що нещадно била у брудні, вцілілі шибки Західного крила. З мокрого волосся Артура стікала вода, крапаючи на почорнілу підлогу, але він, здавалося, цього не помічав. Його погляд був прикутий до обгорілого каркаса ліжка.

— Це був шлюб із розрахунку, — його голос пролунав глухо, наче крізь товщу води. Він не дивився на мене. — Злиття капіталів, об'єднання двох впливових сімей. Жодного кохання, Лівіє. Лише взаємовигідне партнерство. Вона була хорошою жінкою. Любила стабільність, комфорт, статус. І я дав їй це все.

Він зробив повільний крок углиб кімнати. У напівтемряві його широкі плечі здавалися неймовірно напруженими, ніби він фізично тримав на них вагу цих почорнілих стін.

— Але стабільності виявилося замало. Їй захотілося емоцій. Пристрасті. Того самого хаосу, який ви так захищаєте, — він гірко, безрадісно усміхнувся самому собі. — Вона завела коханця. А через кілька місяців завагітніла.

Моє серце пропустило удар. Я стояла, притискаючи холодні, тремтячі руки до грудей, і боялася навіть дихати.

— Томас... — ледь чутно видихнула я.

— Так, — Артур повільно повернув до мене голову. У його сірих очах не було гніву — лише бездонна пустка. — Томас не мій біологічний син.

Ці слова вдарили мене під дих. Я дивилася на цього чоловіка — жорсткого, безжального мільярдера, який заради хлопчика був готовий перевернути світ, який панічно боявся найменшої застуди дитини, — і не могла повірити в те, що чую.

— Я дізнався про все майже одразу, — продовжив він рівним, металевим тоном. — І прийняв рішення. Ми були у шлюбі. Розлучення зіпсувало б репутацію обох родин. Але головне — дитина ні в чому не винна. Я дав йому своє прізвище. Я став його батьком. Чому вона не пішла до того чоловіка? Бо зі мною була безпека. Вона справді була хорошою матір'ю і хотіла для сина найкращого майбутнього, яке міг забезпечити тільки мій капітал.

Він підійшов до залишків обгорілого комода і провів пальцем по шару чорного попелу, який тут ніколи не прибирали.

— Три роки ми грали в ідеальну сім'ю. А потім той чоловік випадково побачив Томаса і зрозумів усе, — пальці Артура стиснулися в кулак так сильно, що суглоби побіліли. — Він почав її шантажувати. Але справа була не в грошах, Лівіє. Ви думаєте, я б не заплатив, щоб він назавжди зник із нашого життя? Я б віддав мільйони, щоб захистити спокій Томаса. Але йому потрібні були не гроші. Він хотів забрати свого сина. І її.

Артур заплющив очі, глибоко втягуючи повітря, просякнуте запахом старого диму.

— Тієї ночі він поставив їй жорсткий ультиматум. Щоб приховати їхню зустріч, вона піддалася на його умови і відпустила всю прислугу на вихідний. Залишилася лише няня, яка наглядала за Томасом у сусідній кімнаті. Мене тоді не було в місті. Але моя дружина не збиралася тікати з ним. Вона чудово розуміла, що найкраще, безпечне майбутнє для її сина — тут, зі мною. Вона хотіла йому відмовити.

Він розплющив очі, і в них відбився відгомін тієї страшної ночі.

— Няня розповіла мені все. Кожну секунду, — голос Артура став глухим і важким. — Той чоловік увірвався в дім наче божевільний. Няня почула крики з коридору і кинулася сюди. Усе відбулося за лічені миті. Він кричав, що викраде дитину силою. Вона заступила йому дорогу. Виникла сварка. Під час штовханини він грубо відштовхнув мою дружину і перекинув важку лампу. Сталося замикання, іскра — і вогонь миттєво охопив щільні штори та старі дерев'яні панелі. Коханець запанікував. Він кинувся до дверей, але в густому диму перечепився, з розмаху вдарився скронею об мармуровий камін і знепритомнів.

Артур зробив важкий видих, ніби йому бракувало повітря.

— Моя дружина зрозуміла, що вогонь виходить з-під контролю. Вона підхопила Томаса, кинулася до дверей і буквально виштовхнула його в коридор, прямо в руки няні, благаючи рятувати дитину. І тієї ж секунди зі стелі з гуркотом обвалилася палаюча балка. Вона впала прямо перед нею, наглухо відрізавши їй шлях до виходу. Няня хотіла кинутися назад, щоб витягти її, але суцільна стіна вогню вже поглинула кімнату.

Голос Артура здригнувся — вперше за весь час нашого знайомства.

— Я під'їхав до маєтку саме в той момент. Усюди був суцільний хаос, дах Західного крила вже палав. Я вискочив з машини і кинувся просто туди, у вогонь, але няня перехопила мене на сходах. Вона була вся в сажі і втиснула мені в руки Томаса. Він усе бачив, Лівіє. Він бачив вогонь і чув крики. Я притискав його до себе, поки мій дім горів. Томас навіть не плакав. Він просто мовчав. І з тієї ночі більше не вимовив жодного слова.

Я не могла стримати сліз. Вони вільно котилися моїми щоками. Увесь мій гнів, уся образа на його жорстокість випарувалися. Я бачила перед собою не тирана. Я бачила чоловіка, який контролює кожну дрібницю у своєму житті тільки тому, що тієї страшної ночі перед стіною вогню він був абсолютно безсилим.

— Ось що роблять емоції, — Артур різко розплющив очі. У них знову з'явився той самий хижий, загрозливий блиск, яким він захищався від світу. — Вони змушують людей робити фатальні помилки. Вони руйнують усе, що ти будуєш роками. Тому я зарікся. У моєму світі більше ніколи не буде неконтрольованих почуттів. Від них лише біди.

Він зробив крок до мене, скорочуючи відстань, дивлячись на мене зверху вниз.

— Я поважаю те, що вона зробила в останні секунди свого життя. Вона врятувала мого сина, і я ніколи цього не забуду. Але ви думали, що я тримаю той портрет, бо не можу відпустити минуле? Бо кохав її? Я ніколи її не кохав. Я найняв вас з однією, абсолютно прагматичною метою: відновити єдине вціліле зображення матері для мого сина. Це його пам'ять. Не моя.

Повітря між нами раптом стало густим і гарячим, незважаючи на холод мокрого одягу. Артур важко дихав. Він щойно здер із себе броню, показавши мені свої найглибші рани. І зараз, стоячи так близько, він був беззахисним у своїй люті.