Прийшов день, місяць, рік — а Денис так і не повернувся… та й не повернеться. У спогадах близьких він назавжди залишиться тим самим веселим і розумним хлопцем.
З часом у батьків з’явилася донька, яка ніколи не почує голос свого старшого брата. Віка закінчила школу й університет, одружилася, стала матір’ю. І щоразу згадує не свого чоловіка, а свого хлопця… того самого. Ярослав навчився жити далі, та лише інколи в чужих голосах ловив інтонацію найкращого друга. Дідусі й бабусі теж далі жили. Займалися своїми справами, няньчили внучку та частенько згадували про внука.
Лише Денис так і залишиться шістнадцятирічним підлітком. Тим, кому вже ніколи не побачити красу цього світу.
Відредаговано: 02.11.2025