База

Першу вилазку далеко за межі корабля в пошуках стародавньої військової бази Віталій вирішив здійснити вже наступного дня. Зранку він з Ані запустили кілька дронів, які здійснили обліт місцевості, переважно вздовж русла ріки. Раптом на повороті ріки вони помітили кілька печер в урвищі і щось схоже на металеві двері. Через годину він на скутері вже продирався крізь нетрі до струмка. Ось нарешті водний потік. Віталій спрямував скутер над руслом ріки і увімкнув силове поле, якому тепер не заважали хащі. Хвилин п'ятнадцять скутер петляв вузенькою долиною посеред коридору серед густого лісу, пропливаючи над водним потоком, мокрим вкритим піною камінням. Раптом потік розширився з триметрового струменя до десятиметрової ширини. Потік також сповільнився та став глибшим. Пороги та каміння зникли під водою. Віталій зрозумів, що незабаром річечка увіллється у велику ріку. І дійсно, скоро попереду з’явилося широке плесо. Гравіскутер пропливав над водою на висоті приблизно метра. Водний потік був шириною метрів сімдесят-вісімдесят. Віталій попрямував назустріч течії. Ріка звивалася міжгірною долиною, часом водний потік прорізував скелі. Нарешті знайомий, побачений з дронів поворот ріки і відмілина. Печери зяяли чорнотою на відстані сотні метрів від урізу води. Увесь простір між водою та урвищем був завалений величезним камінням та уламками скель. Не варто було навіть думати посадити тут катер, а тим більше «Скіф». Віталій обережно повів скутер над камінням до печер, обминаючи при цьому найбільші уламки. Ось нарешті урвище вже нависло над ним. Гранітна стіна потріскалася та обвалилася. Потужні металеві двері з якогось міцного і довго живучого металу вивалилися і частково зітліли під дією атмосфери та опадів планети. Скутер він залишив на широкому плоскому камені. Далі доведеться іти пішки, використовуючи переносний ранець з генератором силового поля. Обережно ступаючи з каменя на камінь, а де можливо і між валунами в умовах подвійної гравітації Аріадни, Віталій наближався до найближчої печери. Скоро стало зрозуміло що це не просто печера, а залишки бункера військової бази. Саме з цього бункера вивалилися металеві двері, які він нещодавно побачив. Призначений щоб витримати навіть потужну ударну хвилю ядерного вибуху, метал стійкий до перепадів температури, вологості та корозії не встояв за тисячу років перед природними силами Аріадни.

Віталій дістав сканер-індикатор і просканував ним залишки дверей. «Титан, ніобій, вольфрам, хром, берилій», – засвітилися написи на шкалі приладу. Віталій підійшов до печери та зазирнув у провал. Широкий округлої форми отвір був вистелений залишками металевої арматури. Озброївшись ліхтарем Віталій ступив у темний провал. Спочатку довелося продиратися крізь завали напівзотлілого зруйнованого облицювання та арматури. Чим далі від входу тим краще збереглося металеве облицювання. А шлях ставав легшим. У темному підземеллі було досить моторошно. Проте було на диво сухо. Очевидно щільні шари граніту надійно захищали від вологи. Доводилося долати страх, який ніби холодна змія здавалося обвивав груди із середини. В довершення до всього зграя якихось дрібних крилатих створінь шугонула з тунелю до виходу. Не мав би Віталій Юрін аристократичного походження, то зараз би неодмінно б вилаявся з переляку. Проте приналежність до роду Юрін не давала йому такого права, навіть попри відсутність свідків, коли навіть зі штучним інтелектом Ані не було зв’язку. Промінь ліхтаря вихоплював з темряви листи металу, якими був облицьований вхід. Судячи з розмірів це був бункер для малого військового корабля знаменитої «акулячої» серії типу Катран. Для житлового бункера він був надто широким. Часом вхід перегороджували якісь уламки, але тепер не було зруйнованої арматури та облицювання як поблизу входу, об які можна було порізатися чи порвати захисний костюм. Віталій раптом згадав про прилад нічного бачення, про який він чомусь забув. Одягнув його і темрява зникла. Ліхтар вже був не потрібен і Віталій вимкнув його. Очевидно внаслідок тектонічних рухів кори планети міцна металева арматура та облицювання місцями деформувалися. Раптом хід розширився і завершився широкою залою, посеред якої стояв корабель типу Катран. Арматура і облицювання зали були сильно деформованими. Існувала небезпека обвалу. По боках зали були численні входи у службові приміщення. Віталій зрозумів, що він знаходиться у ремонтній майстерні військової бази для малих військових кораблів. Він спочатку вирішив оглянути Катран. Ймовірно корабель був пошкоджений внаслідок бойових дій в період Темних Століть і був на відновленні та ремонті. І щось завадило його завершити. Люк корабля був відкритий. Обидва люки шлюзової камери застигли навічно в розчиненому положенні. В припливі сміливості Віталій схопившись за край платформи зробив крок усередину. Всі внутрішні двері також були розчиненими. Хтось познімав з корабля усе цінне. Відсутня була не лише енергетична сфера, а навіть касети антипротонних паливних елементів і навіть допоміжні дейтерій-літієві касети. Енергетична сфера періоду Галактичної Федерації була головним призом, за яким полювали всі розвідники. Технологія їх виробництва була втрачена ще на початку епохи Темних Століть, коли розпалася Галактична Федерація. Нині залишилося обмаль невичерпаних повністю енергосфер. Ті що існують вже використали запаси енергії відсотків на дев’яносто і більше. Спосіб поповнення їхньої енергії був втрачений разом з Федерацією. Доводиться заправляти кораблі касетами з антиматерією, які не можуть дати і половини потужності які має енергосфера. Лише вигравіруваний напис мовою трансгалакт дозволяв встановити назву корабля – «Ікар». Трансгалакт – стародавня мова створена на основі давньої земної англійської мови, навіть донині лишалася у широкому використанні.

Віталій відчув розчарування. Кілька годин він ще обшукував приміщення, ризикуючи потрапити під обвал. Але нічого цінного не було. Всі написи, які могли б розкрити таємницю кому належала востаннє база не збереглися. Написи вигравіювані на металі мовою трансгалакт – офіційною мовою спілкування Галактичної Федерації ні про що ще не свідчили.