Пʼятниця, ранок

П'ятниця. Всі чекають п'ятниці, як свого спасіння. Я прокидаюсь із головою, важкою як бетонна плита. П'ятниця — це просто ілюзія свободи, коли ти можеш на один вечір забути, що твоє життя — це нескінченне коло очікувань.

Сонце б’є в очі, мов хтось намагається переконати мене, що новий день несе зміни. Ні фіга подібного. Новий день — це просто ще одна нагода закінчити цей довбаний цикл. Ти біжиш, але навіть не знаєш, чого хочеш. Просто здається, що є щось більше, ніж твої маленькі ритуали.

Залишився той самий безлад. Ліжко — безлад. Я — безлад. Вчорашній день розсипався, як шматок підпаленої газети. Ти думаєш, що можеш контролювати своє життя, але ти такий самий раб, як і всі інші. Всі ми прокидаємось, одягаємось, жуємо свої сніданки і йдемо кудись, куди не хочемо йти. І коли ти це зрозумієш, стає тільки гірше.

Я все ще чую її запах. Вона знову пішла. Вона завжди йде. Її місце — це відстань, холод і порожнеча. Вона як тінь, яку я намагаюсь схопити, але кожного разу вона прослизає крізь пальці. Як пісок, що сиплеться, коли його намагаєшся втримати. Вона була тут. І тепер її немає.

Чортова п'ятниця. Ти думаєш, що це звільнення, але ні, це просто ще один день, коли ти розумієш, що ніякого звільнення не буде. Весь цей час я намагався схопитися за щось справжнє, але зрештою залишаюсь лише з руками, повними пилу.

Ми всі живемо в пастці. Чекаємо вихідних, п’ятниць, випивок, жінок. Все це — лише виправдання, щоб не зійти з розуму від реальності. Але рано чи пізно ти зрозумієш: ти все одно один. Всі твої розваги — це просто спосіб втекти від себе. А куди ти тікаєш? Ти навіть не знаєш.

Я дивлюся на годинник. П’ятниця ще тільки починається, і я вже хочу, щоб вона закінчилась.