Четвер, день

В кімнаті тихо, ніби життя видихнулося разом із твоїм відходом. Ти знову залишила мене. Це вже не сюрприз, не удар під дих, як раніше. Це стало звичкою. Як сигарета, яку запалюєш, щоб задушити свій біль, але вона тільки підживлює його. Вона залишила попіл, залишила запах, але не залишила відповіді.

Я стою посеред кімнати, і весь цей світ навколо мене здається картонною декорацією. Всі речі, яких ти торкалася — книги, стілець, кухоль — виглядають так, ніби їхню сутність вирвали з корінням разом з твоїм відходом. Це було не втеча, ні. Це було холодне, методичне зникнення. Як стерильна хірургічна операція, в якій тебе вирізають з мого життя, залишаючи порожнину, що повільно кровоточить.

Ти ніколи не йдеш остаточно. І це найгірше. Вся суть в тому, що ти завжди лишаєш достатньо слідів, щоб я продовжувала тебе шукати, але недостатньо, щоб я знайшла тебе повністю. Це гра, як у боксі — кожен удар має свою мету, але мета не знищити, а зробити рани, від яких важко оговтатися.

Я ходжу по кімнаті, ніби лев у клітці, але кожен крок — це пошук. Твоїх слідів, твоєї присутності. Кожен запах у повітрі, кожен вигин меблів, кожен звук на вулиці нагадує про тебе. Але ти — привид. Ніде немає тебе, ти — ніде і всюди одночасно.

Відчуваю, як цей внутрішній гнів піднімається всередині. Він починається в животі, піднімається вгору до грудей і вибухає у свідомості. Як на рингу, коли після довгого очікування ти нарешті готовий кинутися на противника. Але тут немає противника. Тільки порожнеча, тільки ця кімната, яка тебе жодного разу не зупинила. Як ти можеш залишати так багато після себе і водночас не залишати нічого?

Я виходжу на вулицю, сподіваючись, що повітря допоможе. Але і там ти — у всьому. Люди ходять, як мурахи, але жоден з них не бачить мене. Я теж їх не бачу. Тому що все, що зараз є — це ця порожнеча, ця проклята тиша після твого чергового відходу. Це день, що втратив сенс.

Я хочу розбити все, хочу взяти цей світ, цей фальшивий театр і розірвати його на шматки. Як ти розірвала мене. Але розумію, що навіть якщо я розтрощу кожен предмет у кімнаті, де була ти, це нічого не змінить. Ти все одно прийдеш знову, залишиш свій слід і знову підеш. І цикл продовжиться.

Це як безкінечний бій. Я б’ю повітря, б’ю тінь, а ти завжди на крок попереду, завжди встигаєш зникнути до того, як я зможу нанести справжній удар.

Але найгірше? Я знаю, що ти повернешся.