Історія 2. Країна, якої не було на ватмані

Наші нічні кухонні консиліуми нагадували стратегічні наради генералів, які планують масштабний наступ на невідомі землі. На великому, чистому аркуші ватману ми розгорнули карту своїх надій, першою з яких стала далека й омріяна Канада. Ми ретельно виписували списки потрібних для переїзду документів, вираховували бюджет, креслили графіки... аж поки сума фінальних витрат остаточно не спустила нас з небес на землю. Стало зрозуміло: на пограбування банку ми не підемо, виграш у лотерею нам не світить, а щоб продати щось непотрібне для стартового капіталу, треба було спочатку це мати. Так амбітна ідея підкорення суворої північної країни разом із поцяткованим розрахунками ватманом полетіла у відро для сміття.

Наступним пунктом нашого грандіозного плану стали Сполучені Штати. Чоловік навіть звернувся по допомогу до візового агентства,  і ми кілька тижнів жили в солодкій напрузі очікування. Проте ця авантюра розбилася об глуху стіну реальності прямо в стінах посольства. Мовний бар'єр і відсутність залізобетонних аргументів для поїздки повернули мого коханого на вулицю з порожніми руками й відмовою у візі.

Та капітулювати ми не збиралися. Шукали нові варіанти через інші агентства, придивлялися до холодної романтики європейської Півночі — Фінляндії та Норвегії. Та коли дізналися, скільки коштує паперова тяганина без жодних гарантій на успіх, вчасно натиснули на гальма. Ризикувати останнім заради примарної мрії було занадто необачно.

Польщу ми викреслили зі списку одразу, навіть не обговорюючи. Чоловік уже мав досвід заробітків там і добре знав зворотний бік медалі: місцевий менталітет, ставлення до чужинців і фінансову стелю, яка за великим рахунком мало відрізнялася від української реальності.  Міняти шило на мило не мало сенсу, та й хотілося втекти туди, де нас не оточуватиме тисяча таких самих зневірених земляків.

Тоді наші погляди звернулися на південь Європи, ближче до тепла й сонця. Ми вже в подумках приміряли на себе італійський колорит, коли мій колишній однокласник, який давно обжив ті краї, швидко зняв з нас рожеві окуляри. Він чесно розповів, що ринок праці в Італії стрімко знецінюється через величезний наплив мігрантів з Азії, і знайти там гідну роботу зараз практично неможливо. 

І ось, коли географічна карта наших надій майже вичерпався, на самому краєчку європейського суходолу біля безкрайнього Атлантичного океану на нашому радарі з’явилась Португалія.