Принцеса

Наступного ранку Сет нагадував стиснуту пружину. Він залетів у будинок, притискаючи телефон до вуха, і його голос гримів на всю оселю, перекриваючи навіть шум телевізора.

— Так, Дімон, це те, що треба! Дякую, друже! Я переглянув фото, мені все підходить. Скинь адресу, я вже збираюся! — він скинув виклик і, не гаючи ні секунди, почав гарячково переодягатися.

Клер здивовано спостерігала за цим хаосом, тримаючи на руках Марка.
— Сет, що відбувається? Куди ти вже летиш?

Він зупинився на мить, підійшов до неї і обережно взяв за плечі. Очі його горіли азартом.
— Сонечко, я боюсь залишати тебе саму, тим паче мій сюрприз уже готовий! Поїхали зі мною. Будь ласка.

— Куди? — Клер підозріло примружилася.
— Сюрприз, мала! Поїхали! — він підхопив сина, схопив ключі від машини, і вже через хвилину вони виїжджали з Вишневого.

Сет вів машину з таким виглядом, ніби він щойно виграв головний приз у лотерею і тепер поспішає його забрати. Машина зупинилася в затишному передмісті, де повітря пахло хвоею та спокоєм. Прямо перед ними височів неймовірний будинок: сучасний, із величезними панорамними вікнами, в яких відбивалося небо. Через дорогу виднілися яскрава дитяча площадка, аптека та магазин, а навколо шуміли старі, величні дерева.

— Сет... що ти задумав? — прошепотіла Клер, виходячи з авто.

— Сонечко, я купую цей будинок для нас, — він підійшов до неї ззаду і обійняв, поклавши руки на її живіт. — Ходімо подивишся. Тут буде твоя майстерня, кімната для Марка і... окреме королівство для нашої донечки.

Клер ходила кімнатами, торкалася світлих стін і великих вікон. Їй сподобалося все: від просторої кухні до тераси, де можна було пити каву вранці. Це було ідеальне місце для їхньої родини.

Наступні місяці перетворилися на велике будівництво. Сет працював як одержимий: сам облаштовував дитячі кімнати, замовляв найкращі меблі і навіть спроектував у підвалі власну стерильну тату-студію, щоб не залишати родину надовго.

Настав дев’ятий місяць вагітності. Будинок уже пахнув новою деревиною та свіжістю. Клер стала зовсім повільною, нагадуючи собі прекрасну порцелянову вазу. Сет знову став параноїком: сумка в пологовий стояла біля виходу, а Марк був проінструктований, що робити, «якщо мама почне дихати, як паровоз».

Одного вечора, коли вони сиділи на новій терасі, Сет обережно гладив живіт Клер.
— Знаєш, мала, — тихо сказав він, — Спиридон з Вишневого, мабуть, пишався б цим будинком. Але Сет з передмістя — просто щасливий.

— Готуйся, татусю, — посміхнулася Клер, відчуваючи знайомий тиск у попереку. — Здається, наш «сюрприз номер два» скоро вирішить, що кімната готова до заселення.

Сет ледь встиг перевести подих після її слів про те, що «все добре», як почув цей характерний звук. Клер завмерла, її очі розширилися від переляку, а в наступну секунду весь будинок здригнувся від її крику:

— Се-е-ет! Води!

Сет зреагував швидше за професійного гонщика. Сумки, які й так жили в багажнику, ніби самі підстрибнули на місці. Він підхопив Марка, який спросоння не розумів, чому тато несе його під пахвою, як цінний згорток, і за секунду пристебнув його в кріслі. Клер він завантажив на пасажирське сидіння з такою обережністю, наче вона була вибухівкою з активованим таймером.

— Сонечко, дихай! Донечко, почекай, не поспішай, у тата ще не всі нерви закінчилися! — шепотів він, вчепившись у кермо.

Машина летіла вечірньою трасою, розрізаючи темряву променями фар. Аварійна сигналізація блимала, як божевільна, змушуючи інших водіїв притискатися до узбіччя. Сет не бачив знаків, він бачив лише дорогу до лікарні та бліде обличчя дружини.

Щойно вони залетіли в хол клініки, Сет передав Марка медсестрі в ігрову кімнату:
— Глядіть за ним, він майбутній тату-майстер, не дайте йому розмалювати стіни! — кинув він на ходу і кинувся в бік пологового залу, збиваючи з ніг санітарів.

Він забіг у палату саме в той момент, коли Клер уже була на кріслі, а лікарі готувалися до «прийому пасажира». Сет вхопив її за руку, відчуваючи, як її нігті впиваються в його  шкіру.

— Все, маленька, я з тобою! Я тут! — він підставив їй своє плече, важко дихаючи.

— Сет, боляче-е-е! — закричала Клер, і її обличчя почервоніло від напруги. — Я тебе каструю! Чуєш?! Більше ніяких дітей! Сет, я поставлю спіраль! П’ять спіралей!

Сет навіть не змигнув оком. На його обличчі була повна покірність і неймовірна ніжність.
— Добре, сонечко, як скажеш! Хоч паркан навколо ліжка збудую, тільки дихай! Можеш ламати мені пальці, можеш вирвати руку — я нікуди не піду! Давай, мала, ще трохи!

Він відчував, як кістки в його долоні хрустять під її натиском, але йому було байдуже. Він дивився їй в очі, передаючи свою силу, і вперше в житті молився всім богам одразу, щоб цей біль швидше закінчився для його Клер.

І раптом, серед криків і звуків приладів, почувся тоненький, ніжний голос. Це не був рев Марка — це був мелодійний, але наполегливий крик маленької дівчинки.

Це був момент істини. Сет стояв біля Клер, блідий, але рішучий, наче вікінг перед вирішальним боєм. Коли лікар підняв маленьку, рожеву й дуже галасливу дівчинку, Сет на мить затамував подих. Його очі світилися від неймовірної ніжності.

— Ну що, татусю-герою? — бадьоро запитав лікар, простягаючи йому стерильні ножиці. — Цього разу втримаєтесь на ногах чи знову будемо перевіряти міцність нашої лінолеуму?

Сет презирливо хмикнув, вирівнявши спину. Його м'язи напружилися, а погляд став сталевим.
— Навіть не сподівайтеся, лікарю. Того разу була випадковість. Гіпоксія. Недостатньо кисню в приміщенні. Сьогодні я — скеля.

Він впевнено взяв інструмент. Клер, яка ледь дихала від утоми, слабко посміхнулася:
— Сет, якщо ти знову гепнешся, я назву її Спиридоною...

— Тільки через мій труп, — буркнув Сет.

Він підійшов до донечки. Вона була такою крихітною, що його величезні руки здавалися екскаваторними ковшами. Сет зосередився, наче робив найскладніший контур у своєму житті. Він бачив, як маленька ручка дівчинки смикнулася, і це було так мило, що його серце просто зробило сальто назад.