Марк

Минуло три місяці з того дня, як Сет «перевірив міцність підлоги» у пологовому залі. Тепер він був не просто найкращим тату-майстром міста, а й найбільш кваліфікованим фахівцем з коліків, підгузків та нічних колисанок у Вишневому.

Сет виявився неймовірним батьком, хоча його методи виховання іноді змушували Клер хапатися за голову.

Суворий режим татуювальника

О третій годині ночі, коли Марк починав подавати перші сигнали про голод, Сет підхоплювався швидше, ніж на звук тривоги. Він навчився міняти підгузок за сорок секунд — швидше, ніж збирав свою тату-машинку. Його великі руки, забиті зображеннями черепів та драконів, тримали малюка з такою ніжністю, наче той був зроблений із найтоншого кришталю.

— Тихо, малий, — басив Сет, мірно погойдуючи сина. — Не буди маму, вона сьогодні тричі плакала через рекламу йогурту, їй треба спати. Давай, пий свою суміш, і я розкажу тобі, як правильно виставляти контур на шкірі.

Сет і «прогулянки безпеки»

Коли Сет виходив на прогулянку з візком, у селі наступала тиша. Візок він вибрав повністю чорний, з великими колесами, що нагадували його позашляховик. Коли він ішов вулицею у чорній футболці, окулярах та з серйозним обличчям, місцеві гуси мовчки розступалися, а сусідські пси переставали гавкати.

Одного разу біля магазину він зустрів отця Василя.
— Ну що, Спиридоне, привчаєш козака до свіжого повітря? — усміхнувся батюшка.
— Привчаю, отче, — серйозно відповів Сет, поправляючи ковдрочку. — Тільки не кажіть йому про святу воду, нехай хоча б до хрестин спокійно доживе.

Перший конфлікт інтересів

Одного вечора Клер зайшла в кімнату і застигла на порозі. Сет сидів на підлозі, а навколо нього лежали ескізи його нових робіт. Марк лежав на животику поруч і з великим інтересом намагався з’їсти один з ескізів — той самий, де був зображений грізний вовк.

— Сет! Він же папір жує! — скрикнула Клер.

Сет навіть не поворухнувся, уважно спостерігаючи за сином.
— Мала, не заважай. Він проводить експертизу композиції. Бачиш, він вибрав вовка? Це хороший знак. У хлопця є смак. Тільки не давай йому фломастери, бо він почне розмальовувати себе, і я не зможу його зупинити — професійна солідарність.

Клер підійшла і забрала розмоклий папір з рота Марка.
— Сет, йому три місяці! Яка експертиза композиції? Ти б краще замовив йому іграшки, а не розглядав разом з ним каталоги фарби!

— Я вже замовив, — гордо заявив Сет, дістаючи з-за спини коробку. — Це брязкальця у формі поршнів. І ось цей мобіль над ліжечком з маленькими мотоциклами.

Клер лише зітхнула, розуміючи, що Марк Сетів просто не має шансів стати звичайною дитиною. З таким батьком його дитинство обіцяло бути найяскравішим у Вишневому.

Минуло два роки. Вишневе вже звикло до того, що вулицями гуляє татуйований велетень, який на вимогу маленького сина може раптово зупинитися і десять хвилин розглядати «бі-бі» (тобто звичайного хруща). Марк ріс точною копією батька: такий же насуплений погляд, такий же впертий характер і така ж дивна любов до запаху тату-фарби.

Суботній ранок обіцяв бути спокійним, поки Клер не визирнула з кухні з тим самим поглядом, який Сет навчився розпізнавати як «ти зараз поїдеш у магазин, і це не обговорюється».

— Сет, сонечко, у нас закінчилося молоко, памперси для підстраховки і... — вона на мить завагалася, — і щось до чаю. Купи багато всього, Марк хоче печива.

Сет, який якраз намагався пояснити дворічному Марку, чому не можна робити «тату» коту за допомогою маминої помади, лише важко зітхнув.
— Добре, мала. Марку, кидай кота, їдемо за провізією.

Сет завантажив сина в машину, застебнув ремені так надійно, наче вони збиралися в космос, і спокійно поїхав до місцевого магазину. Він почувався абсолютно розслабленим. Життя в селі зробило його нервову систему залізною: він навіть не здригнувся, коли Марк усю дорогу співав пісню про «синій трактор» у версії «дез-метал».

У магазині Сет діяв професійно. Він набрав повний візок: молоко, гору печива, якісь фрукти і, за звичкою, кілька пачок серветок. Марк сидів у візку і по-господарськи перевіряв якість пакувань.

На касі зібралася невелика черга. Тітка Ганна, яка стояла попереду, з цікавістю розглядала покупки Сета.
— Ой, Спиридоне, — прошамкала вона, — багато береш. Гостей чекаєте?
— Ага, — буркнув Сет, мріючи швидше повернутися додому. — Голодний бунт у масштабах однієї хати.

Підійшла його черга. Касирка спритно пробила товар.
— З вас триста сорок гривень, — сказала вона, дивлячись на Сетові татуювання на шиї з легкою побожністю.

Сет, не зводячи очей з Марка, який саме намагався розібрати на запчастини шоколадку «Kinder», недбалим жестом засунув руку в кишеню своїх широких штанів, щоб дістати готівку. Його пальці намацали щось пластикове, довгасте і тонке.

«Олівець Марка?» — мигнуло в голові.

Він витягнув предмет разом із грошима і... застиг. Світ навколо раптом втратив звук. Тітка Ганна за спиною охнула. Касирка впустила чекову стрічку.

На долоні Сета, прямо поверх татуйованого напису «No Mercy», лежав білий тест на вагітність. І на ньому, нахабно і яскраво, червоніли дві чіткі смужки.

Сет дивився на них так, наче це була чека від гранати. Його мозок почав гарячково вираховувати: «Клер... кишеня... мої штани... вранці вона посміхалася занадто загадково...».

— Спиридоне... — прошепотіла тітка Ганна, хрестячись. — Це що ж... знову диявольські знаки?

Сет повільно підняв очі на Марка. Малюк перестав гризти шоколадку, подивився на тест, потім на батька і видав своє перше в житті складне речення:
— Папа, амінь?

Сет нарешті вдихнув. Він повільно перевів погляд на касирку, яка дивилася на нього з відкритим ротом.
— Ні, — пробасив він, і на його обличчі з’явилася та сама фірмова крива посмішка, але цього разу в ній було стільки щастя, що можна було підсвітити все Вишневе. — Не амінь. Це... це, здається, другий іконописець у черзі.

Він кинув на касу п’ятисотку, не чекаючи решти. Схопив Марка під пахву разом із пакетом печива і вилетів з магазину.