Вагітний хаос

Минув місяць, і Вишневе стало свідком того, як колись грізний і суворий Сет перетворився на особистого охоронця, дієтолога та тінь Клер. Його тату-машинки лежали без діла, бо єдиним об’єктом його уваги був стан Клер, який мінявся швидше, ніж погода в горах.

Ранок розпочався за вже звичним сценарієм. Клер спробувала підвестися з ліжка, але блідість миттєво залила її обличчя. Сет, який, здавалося, навчився спати з одним розплющеним оком, підхопив її за секунду до того, як вона знову втратила свідомість.

— Маленька! Знову... — прошепотів він, обережно опускаючи її на подушки.

Його руки тремтіли — він міг набити найскладніший портрет на шкірі, але кожен раз, коли Клер обм’якала в його обіймах, він відчував себе абсолютно безпорадним. Коли вона нарешті розплющила очі, він уже тримав біля її носа нашатир і склянку води.

— Сет, сонце занадто яскраво світить, — капризно промовила Клер, хоча штори були щільно зачинені. — І воно пахне... металом.

— Сонце пахне металом, — серйозно повторив Сет, записуючи щось у свій блокнот (він завів окремий список її дивних симптомів). — Добре. Я вимкну сонце, якщо захочеш. Тільки дихай.

Через десять хвилин токсикоз відступив, але на зміну йому прийшов такий голод, що Сет здригнувся. Клер сиділа за кухонним столом, а перед нею стояла літрова банка солоних огірків отця Василя та величезна порція ванільного морозива.

Сет стояв поруч, спершись на одвірок, і з жахом спостерігав, як вона вмочує хрусткий огірок у солодкий білий крем і з насолодою відкушує.

— Сонечко, — обережно почав він, — лікар казав про вітаміни, але я не впевнений, що «огіркове морозиво» входило в список рекомендованих страв. Тобі не буде... погано?

Клер раптово зупинилася, і її очі наповнилися сльозами.
— Ти вважаєш, що я дивна? Ти мене більше не кохаєш, бо я їм огірки?! — вона вмить розплакалася, закривши обличчя руками.

Сет миттєво опинився поруч, притискаючи її до себе і не зважаючи на те, що вона забруднила його улюблену футболку розталим пломбіром.
— Ні, ні, маленька! Ти найпрекрасніша жінка у світі! Їж хоч крейду з медом, я зараз же її знайду! Я просто... я просто переживаю.

Через п’ять хвилин вона вже сміялася, витираючи сльози, і змушувала його теж спробувати цей гастрономічний жах. Сет, щоб не засмучувати майбутню маму, заплющив очі й відкусив шматочок.

— Ну як? — з надією запитала вона.
— Це... — Сет ледь стримав позив до нудоти, — це дуже специфічно. Наче я з’їв весь город разом із магазином солодощів.

Він не відходив від неї ні на крок. Навіть коли вона йшла в іншу кімнату, він йшов слідом, наче прив’язаний невидимим ланцюгом. Його колонки тепер грали тільки спокійний джаз, бо від року Клер ставало «не так», а віскі було заховане так глибоко, що навіть він сам забув де.

Сет дивився на Клер, яка знову мирно жувала свій огірок, і розумів: цей місяць у Вишневому змінив його більше, ніж усі одинадцять років до цього. Він був готовий терпіти будь-які зміни настрою та найдивніші сніданки, аби тільки вона була поруч і дихала.

Минуло ще три місяці, які для Сета пролетіли як один затяжний, але щасливий сон. Його життя тепер вимірювалося не кількістю виконаних татуювань, а тижнями вагітності Клер. Він став справжнім експертом у вітамінах, типах бандажів та дитячих візочках, хоча його зовнішній вигляд — м’язистий торс у чорнильних візерунках — усе ще збивав з пантелику черги в жіночій консультації.

На шостому місяці живіт Клер став уже помітним, і Сет перетворив спілкування з ним на щоденний ритуал. Щовечора він сідав поруч, клав свою велику долоню на її шкіру і тихим, басовитим голосом розповідав «маленькій людині» все: від того, як правильно тримати тату-машинку, до того, чому не варто засмучувати маму.

Сьогодні був день великого УЗД. Сет зайшов у кабінет лікаря так, наче заходив у операційну — зосереджений, напружений, готовий до будь-чого. Коли Клер лягла на кушетку, він міцно стиснув її руку, не зводячи очей з монітора.

Лікар наніс холодний гель і почав водити датчиком. Спочатку на екрані були лише незрозумілі сірі плями, але раптом динаміки апарату заповнили кімнату ритмічним, швидким і неймовірно гучним звуком.

Тук-тук... тук-тук... тук-тук...

Сет застиг. Його пальці на руці Клер заклякли, а подих перехопило. Це було серцебиття. Його дитини. Живий, шалений ритм нового життя, який звучав для нього голосніше за будь-яку музику в світі. Він дивився на монітор, де лікар почав окреслювати контури: ось маленька ніжка, ось ручка, що піднялася до обличчя.

Сет стояв як статуя, і лише кадик на його шиї нервово сіпався. У цей момент він, здавалося, забув, як дихати.

— Ну що, батьки, — лікар м’яко всміхнувся, дивлячись на заціпенілого Сета. — Хочете дізнатися, хто у вас там такий активний?

Сет лише коротко кивнув, не в силах вимовити ані слова. Його очі були прикуті до маленького силуету на екрані.

— Вітаю, — сказав лікар, повертаючи монітор зручніше. — У вас буде син. Справжній козак, розвивається ідеально.

Слово «син» вдарило Сета прямо в серце. Він повільно перевів погляд на Клер, і вона побачила, як у кутиках його очей, що бачили чимало в цьому житті, заблищали сльози. Він не витримав: нахилився і притиснувся лобом до її плеча, ховаючи обличчя.

— Син... — прошепотів він так тихо, що почула лише вона. — У мене буде син, мала. Мій малий...

Він знову подивився на екран, де його спадкоємець продовжував свій нескінченний танець, і Клер зрозуміла — з цієї секунди Сет став не просто її чоловіком. Він став батьком, який за цього хлопчика переверне небо і землю.

На восьмому місяці вагітність Клер перетворилася на справжнє випробування для психіки Сета, а Вишневе стало майданчиком для щоденного комедійного шоу. Живіт був уже таким великим, що Клер нагадувала собі (і Сету) маленьку, але дуже владну планету.

Одного ранку Сет застав Клер у коридорі: вона стояла над своїми кросівками і дивилася на них з такою ненавистю, наче вони були її особистими ворогами. Через живіт вона просто не могла дотягнутися до шнурків.