Святий

— Сет, ти куди? — запитала Клер, ледь стримуючи нову хвилю сміху, коли він почав стрімко знімати на ходу кросівки.

— Святити тіло! — роздратовано кинув він через плече, навіть не озирнувшись. — У сільському душі. Без свідків, без кропу і, дай Боже, без помідорів! Мені здається, я досі пахну церковною лавкою і грядкою одночасно.

Клер дивилася йому в слід, усміхаючись уже зовсім інакше — тепло й трохи винувато. Вона чула, як за дерев’яною перегородкою надворі зашуміла вода. Сет стояв під прохолодними струменями довго, змиваючи з себе цей сюрреалістичний ранок. Свята вода змішувалася зі звичайною, помідорний сік зникав у щілинах дерев’яної підлоги, а разом із ними нарешті згасала і його лють.

Коли він повернувся до кімнати, від нього пахло милом і свіжістю. Клер уже застелила ліжко. У кімнаті панували приємні сутінки, а через відчинене вікно долинав стрекіт цвіркунів, який нарешті заглушив у голові Сета крики «Ізиди!».

Він мовчки ліг на край ліжка, заклавши руки за голову. Клер обережно підсунулася ближче, відчуваючи вихідний від нього холод після душу.

— Пробач, — тихо сказала вона, торкаючись пальцями татуювання на його передпліччі. — Я не мала так сміятися. Ти справді тримався як герой.

Сет мовчав кілька секунд, а потім важко видихнув, і його плечі нарешті розслабилися.
— Мала, якщо про це дізнаються мої хлопці в місті — мені доведеться змінити прізвище і країну. Спиридон-іконописець... Серйозно? Це було жорстоко.

Клер тихо засміялася, вмостившись у нього на плечі.
— Зате вони тебе полюбили. Завтра чекай у гості Ганну з варениками.

— Якщо вона прийде зі шваброю — я вистрибну у вікно, — пробурмотів він, але його рука автоматично обняла її, притягуючи до себе.

У кімнаті стало зовсім тихо. Вечірнє повітря було солодким і важким. Сет заплющив очі, відчуваючи, як волосся Клер лоскоче йому підборіддя. Весь цей абсурд, погоня через помідори та екзорцизм кропом раптом здалися чимось далеким і неважливим. Тут, у маленькій хатині на краю світу, він вперше за роки відчув, що йому не треба бути «залізним Сетом». Можна було просто бути Спиридоном, який вижив після святої води.

Вони заснули миттєво, сплетені руками, під мирне зітхання старого будинку, який, здавалося, теж усміхався цій дивній парі.

Ранок розпочався не з лагідного шепоту вітру, а з такого наполегливого гуркоту в двері, наче до хати намагався прорватися загін спецпризначенців. Сет підхопився на ліжку, миттєво приходячи до тями. Старі звички змушували руку шукати зброю під подушкою, але замість пістолета пальці намацали лише ковдру.

Він роздратовано рикнув, накинув спортивки й босоніж попрямував до виходу. Коли двері з рипінням відчинилися, Сет наткнувся на тітку Машу. Жінка, побачивши перед собою розмальованого велетня з кудлатою після сну головою, миттєво зблідла й відсахнулася, з розмаху вгативши себе по грудях порожнім бідоном.

— О Господи, помилуй... — прошепотіла вона, прикриваючи очі фартухом.

Сет важко зітхнув і закотив очі так глибоко, що вони ледь не зробили повний оберт.
— Справді, добрий ранок, — процідив він голосом, яким зазвичай оголошують вироки. — Ви щось забули, чи у вас знову закінчилася свята вода?

Маша, трохи оговтавшись від вигляду його татуйованих ключиць, заговорила скоромовкою:
— Та ні, синку... Ти ж того... іконописець наш. Благословенний майстер. Там у церкві, не при хаті сказано, дах протік прямо над вівтарем. Отець Василь каже, що то знак! Мовляв, тільки рука, що ікони малює, має право до святині торкатися. Гукає тебе, соколику. Каже, без тебе ніяк — гріх великий, якщо на голову капатиме.

Сет застиг на місці. В його голові пронеслася картина: він, професійний тату-майстер, чий час коштує сотні доларів за годину, лазить по старій шиферній покрівлі з молотком, поки отець Василь знизу підганяє його молитвами.

Він повільно видихнув, намагаючись не зірватися на черговий «триповерховий» аргумент. Потім глянув на підвіконня, де в ряд лежали вчорашні сигарети, які він пів ночі реанімував після церковного душу.

— Добре, — нарешті видавив він, потерши перенісся. — Передайте отцю Василю: зараз «святий» Сет покурить свої дивом врятовані цигарки, знайде футболку і прийде рятувати його дах. Тільки попередьте, щоб кропило тримав при собі, бо я з даху можу і не втриматися.

Маша, не чекаючи другої пропозиції, кивнула і дременула геть, наче за нею справді гнався сам антихрист. Сет зачинив двері й притулився до них лобом.

— Клер, — неголосно покликав він, чуючи, як дівчина під ковдрою починає підозріло здригатися від сміху. — Ти це чула? Я тепер не просто іконописець. Я тепер ще й святий покрівельник. Якщо я сьогодні впаду з тієї дзвіниці, напиши на моєму камені: «Його добив сільський сервіс».

Через пів години Сет уже стояв біля церкви, похмуро розглядаючи дірявий дах, що зяяв пусткою, наче вибитий зуб. На ньому була єдина чиста футболка, яка підкреслювала кожен м’яз, і сонцезахисні окуляри, що робили його схожим на термінатора, який випадково телепортувався в українське село дев'ятнадцятого сторіччя.

Отець Василь уже чекав на «святого покрівельника», тримаючи в руках іржаве відро з цвяхами та допотопну драбину, яка, здавалося, трималася лише на божій помочі.

— О, прийшов-таки! — зрадів батюшка, перехрестивши Сета (цього разу, на щастя, без води). — Ну, синку, лізь. Там роботи небагато: три листи шиферу підтягнути, підбити, та й по всьому. А я знизу буду морально підтримувати... ну і цвяхи подавати, якщо розмахнуся.

Сет подивився на драбину, потім на свої доглянуті руки з ідеальними лініями тату.
— Отче, ви впевнені, що ця конструкція витримає вісімдесят п’ять кілограмів чистого гріха? — запитував він, з опаскою ставлячи ногу на першу сходинку.

— Витримає, Спиридоне, витримає! — запевнив Василь. — Вона ще твого діда пам'ятає, а він теж був чоловік міцний!

Під тихий сміх Клер, яка спостерігала за цим видовищем, сидячи на лавці під липою, Сет почав сходження. Щоразу, коли стара деревина під ним жалібно скрипіла, він видавав коротке, але дуже містке слово, яке ніяк не пасувало до стін храму.