Шрами на двох

Сет опустився на коліна прямо там, у кутку кімнати, не випускаючи її з обіймів. Він притискав її голову до своїх грудей, щоб вона чула, як скажено б'ється його серце.

— Кохаєш... справді, Сет? — прошепотіла вона крізь ридання, піднімаючи на нього заплакані очі. У цьому запитанні було все: одинадцять років страху, сумнівів і самотності.

— У тебе є сумніви? — я ледь помітно посміхнувся, хоча в очах стояли пекучі сльози. — Дурненька... що ти робиш зі мною? Подивися на мене. Подивися на ці руки. Я розніс половину міста, поки шукав твій слід. Я з’їхав із глузду, Клер. Я думав, що якщо не знайду тебе до світанку, то просто перестану бути.

Тітки Маша та Ганна, побачивши цю сцену, перезирнулися. Вони зрозуміли, що перед ними не диявол, а просто зболена душа, яка знайшла свій дім. Вони тихо, навшпиньках, вийшли з хати, зачинивши двері й залишаючи нас у золотавій напівтемряві кімнати.

— Навіщо ти поїхала? — я взяв її обличчя у свої розбиті долоні, великими пальцями витираючи сльози. — Невже тієї ніч було замало, щоб ти зрозуміла: я більше не відпущу?

— Я злякалася, Сет, — Клер судомно вдихнула повітря. — Я прокинулася і зрозуміла, що я більше не належу собі. Що ти — це все, про що я думаю. Моя кар'єра, мої статті... вони стали порожніми. Я злякалася, що ти зламаєш мене, як твій батько ламав твою маму.

Я здригнувся, ніби від удару.
— Я не він, Клер. Чуєш? Ніколи. Я будував своє життя на тому, щоб бути іншим. Мої тату — це моя броня, щоб ніхто не бачив, як мені боляче. Але тобі... тобі я відкрив усе.

Я нахилився і торкнувся своїм чолом її чола.
— Ти кажеш, що я забираю душі. Можливо. Але свою я віддав тобі ще одинадцять років тому. Ти просто не хотіла її брати. А тепер... тепер у тебе немає вибору.

— Що ми будемо робити? — вона притиснулася до мене, шукаючи захисту. — У місті всі будуть говорити... журналістка і тату-майстер із кримінальною репутацією. Це зруйнує мій образ «правильної дівчинки».

— Нехай говорять, — я поцілував її в кінчик носа, відчуваючи, як гнів нарешті залишає моє тіло. — Ми напишемо свій репортаж. Тільки ми двоє. І жоден редактор не зможе його виправити. Поїхали додому, Клер. У нас там незавершена кава і ціле життя, щоб навчитися не тікати.

— Сет, якщо ти хочеш бути зі мною... дай мені час, — її голос тремтів, але в ньому відчувалася не бачена раніше рішучість. — Я не відштовхую тебе. І більше не втечу, обіцяю. Але давай побудемо тут. Я ще не готова повертатися до того життя.

Сет скептично окинув поглядом стареньку хату та низький тин.
— Тут? У цьому селі? Мала, місцеві хрестяться, щойно мене бачать. Ти хочеш, щоб я став головним кошмаром цього району?

Клер тихо засміялася — вперше за довгий час цей звук не був гірким.
— Тихше... Ти ледь на ногах тримаєшся, воїне. Давай так: я тебе нагодую, ти приймеш літній душ, і ми спробуємо просто заснути. Без планів на завтра.

Сет мовчав кілька секунд, вдивляючись у її очі, наче шукав там підвох, але знайшов лише втому та тепло.
— Добре, маленька. Я залишусь тут. Тільки заради тебе.

Вечеря пройшла в дивній, майже забутій тиші. Клер насипала в глибоку тарілку гарячого борщу. Червоний бульйон, густа сметана та свіжі пампушки з часником — від цього запаху в Сета запаморочилося в голові. Поки він їв, Клер заварила чай із зібраних вранці трав.

Після вечері він загнав машину на подвір’я, приховуючи її від зайвих очей за високим кущем бузку. Дістав із заднього сидіння чисту футболку та спортивні штани. Сільський літній душ під відкритим небом став для нього новим досвідом — прохолодна вода змивала дорожній пил і залишки люті, що накопичувалася тижнями. Він мусив визнати: їжа, приготована Клер, була найсмачнішою у його житті, а це місце, попри всю його простоту, почало дарувати йому спокій.

Коли він увійшов до будинку, Клер вже чекала на ліжку. Вона здавалася такою тендітною в напівтемряві кімнати. Сет сів поруч, матрац під його вагою злегка просів.

— Маленька, не бійся, — прошепотів він, накриваючи її долоню своєю. — Обіцяю тримати себе в руках. Сьогодні просто спимо.

Тієї ночі вони заснули в обіймах. Вперше за довгий час їх не мучили кошмари — лише мірне дихання одне одного та шепіт лип за вікном.

Ранок у селі почався не з кави, а з передчуття апокаліпсису місцевого масштабу.

Сет прокинувся першим. Сонце вже нещадно палило крізь шибки, і він, не знайшовши футболки, вибрався на ганок у самих лише спортивних штанях. Його атлетичне тіло 31-річного чоловіка, загартоване залом і вкрите щільним «рукавом» татуювань від самої шиї до кінчиків пальців, виглядало на фоні біленої хати як експонат із галереї сучасного мистецтва. Він спокійно клацнув запальничкою, затягнувся і... зустрівся поглядом з тіткою Ганною, яка саме вела корову повз тин.

Клер підскочила на ліжку від такого лементу, наче в двір врізався вантажний потяг. Перелякана, вона вибігла на ґанок босоніж і... завмерла.

Картина була гідна карикатури. Сет стояв посеред подвір'я, мокрий як хлющ, а з його гладко поголеного обличчя та чітко окреслених вилиць стікали важкі краплі. Навпроти нього, озброївшись швабрами наче алебардами, стояли тітки Ганна та Маша. Між ними, немов важка артилерія, виступав отець Василь. Він розмашисто хрестив повітря пучком кропу, щедро занурюючи його в трилітрову банку зі святою водою, і з криком «Ізиди, нечиста сило!» обдаровував Сета черговою порцією благодаті.

— Це диявол! Гляньте, на ньому живої шкіри немає, самі знаки пекла малює, ірод! — верещала тітка Ганна, прикриваючи очі фартухом, але водночас дуже уважно розглядаючи рельєфний прес тату-майстра.

— Та нехай він провалиться! Ганно, бий його шваброю по наколках, поки не щез! — підтакувала Маша, тримаючи знаряддя праці на випередки.

Сет, який звик до поваги у своєму тату-салоні, тепер стояв з абсолютно розгубленим обличчям. Він витирав очі від святої води, яка нещадно щипала. Побачивши Клер, він подивився на неї з таким відчаєм, наче його щойно намагалися спалити на вогнищі.