Розділ 15: План (або як пошити Богиню в дурні)

— Який план? — запитала Вероніка, діловито дістаючи свій незмінний блокнот.

Такеші підвівся з трону, поправляючи краватку.

— Богиня Аеліна перевіряє «прогрес» через дистанційне спостереження. Вона дивиться на цей світ як на... телевізор. Бачить ключові сцени, але не вникає в деталі. — Він підійшов до високого стрільчастого вікна. — Якщо ми зіграємо переконливо, то змусимо її повірити, що все йде за каноном, поки ми насправді готуватимемо собі шлях на волю.

— Що саме ми маємо зробити? — примружилася Міра.

— Ми інсценуємо «епічну фінальну битву». Ви «переможете» мене. Я «помру» в променях світла або «зникну в небутті». Богиня побачить класичний фінал, поставить галочку у звіті й нарешті дасть нам спокій.

— А що потім?

— А потім ми всі житимемо нормальним життям. Я розпущу армію демонів — повірте, більшість із них з радістю розбредеться по домівках. Ви повернетеся в королівство як «великі герої» і отримаєте свої нагороди. І ми всі нарешті станемо вільними від цих ролей.

Еліза скептично схрестила руки на грудях.

— Це могло б спрацювати. Але є одна заковика.

— Яка?

— Ми жахливі актори. Наша «перша битва» була повною катастрофою. Як ми зможемо інсценувати епічний фінал, щоб нам повірили?

Такеші всміхнувся — то була перша щира усмішка, яку я бачив на його втомленому обличчі.

— У мене за плечима сім років досвіду в «постановці» боїв для богині. Я вас навчу.

Наступні дві години він присвятив інструктажу. Ми мали діяти максимально стереотипно: драматичні промови, пафосна магія, «героїчна самопожертва» та «вирішальний удар». Богиня обожнює кліше — вона ними живе.

— Елізо, — командував Такеші, — ти «протистоїш» моєму головному генералу. Не треба реально битися — просто розмахуй мечем якнайдраматичніше і вигукуй щось героїчне.

— Я можу кричати: «За справедливість і чисте небо!»?

— Ідеально. Міро — ти відповідаєш за спецефекти. Використовуй магію для «епічних вибухів». Не важливо, куди ти влучиш. Головне — яскрава картинка й багато іскор.

— О, візуальні ефекти — це мій профіль, — хижо всміхнулася магічка.

— Селено — ти «зцілюєш поранених». Спробуй цього разу зробити це без піротехніки.

— Нарешті моя магія послужить вищому мистецтву!

— Ліро — ти просто б’єшся з рядовими демонами. Тільки одне прохання: не їж ворогів у кадрі.

— Навіть якщо вони дуже апетитні?

— Навіть тоді. Це псує рейтинг «героїчності».

— Гаразд, — зітхнула вовчиця.

— Вероніко — на тобі координація. Твоя організаційна магія допоможе нам не проґавити таймінги.

Демониця кивнула, вже складаючи похвилинний графік.

— Аріель — ти «відроджуєш природу від демонічної скверни». Використовуй магію, щоб миттєво виростити щось зелене й гарне.

— Я можу вигнати дерево з каменю за лічені секунди!

— Чудово. Це додасть атмосферності. — Потім він перевів погляд на мене. — А на тобі, Кайто, найвідповідальніша місія.

— Яка саме?

— Фінальна промова. Про силу дружби, незламну надію і неминучу перемогу добра. Богиня просто тане від таких промов.

— Але я повний нуль у публічних виступах!

— Це не суттєво. Головне — пафос у голосі.

Ми тренувалися до самого світанку. Еліза відточувала драматичні замах мечем. Міра створювала каскади різнокольорових вогнів. Селена вчилася набувати «божественного вигляду» під час лікування. Ліра з усіх сил намагалася НЕ кусати статистів-демонів. Аріель виростила цілий гай берізок прямо у тронній залі (Такеші схвалив, мовляв, це «підкреслює тріумф життя»). Вероніка ж вивірила кожну секунду майбутньої «битви».

А я... я писав промову. Вона була жахлива. Нудотно-солодка, переповнена штампами про «світло, що розжене темряву». Але саме такий «контент» був потрібен нашому глядачеві.

Вранці ми були готові. Такеші зібрав нас у центрі зали.

— Богиня матеріалізується за годину для «планової перевірки». Щойно вона з’явиться — починаємо шоу. Пам'ятайте: це не бій. Це перформанс. Головне — переконливість емоцій.

— А якщо вона запідозрить фальш? — нервово запитала Селена.

— Тоді нам усім не переливки. Але, — він підбадьорливо всміхнувся, — я вірю у вас. Ви — найчесніша група, яку я бачив. І саме ваша щира ненависть до цих ролей допоможе нам зіграти їх ідеально.

Ми завмерли в очікуванні, готуючись до найважливішої вистави у своєму житті. І ось — сталося.

Богиня Аеліна в усьому своєму сліпучому сяйві з’явилася в самому центрі зали.

— О! Як вчасно! — захоплено вигукнула вона. — Фінальна битва! Нарешті! Я вже приготувала попкорн!

Вона створила собі розкішний магічний трон у повітрі й вмостилася зручніше.

— Починайте! Я хочу бачити ЕПІЧНИЙ фінал і море драми!

Такеші коротко кивнув мені. Шоу почалося.