Розділ 10: Таверна «Мертвий дракон» (де все йде шкереберть)

  Надвечір ми дісталися невеликого містечка. Вероніка заздалегідь забронювала нам кімнати в таверні з промовистою назвою «Мертвий дракон».

— Чудова назва, — пробурмотів я. — Надихає на оптимізм.

— Це єдина таверна в радіусі двадцяти кілометрів, — пояснила Вероніка. — До того же вони надають знижку для пригодників.

Всередині було повно люду: пригодники, торговці, випадкові мандрівники. Гамір, запах елю та смаженого м'яса створювали типову атмосферу заїзду. Ліра, не гаючи часу, одразу рвонула в бік кухні. Ми ж всілися за великий стіл у кутку. До нас підійшов офіціант — кремезний чоловік зі шрамом через усю щоку.

— Що замовлятимете? — коротко запитав він.

— Шість порцій вашої найдешевшої юшки, — мовила Міра. — І ще двадцять повноцінних порцій для нашої звіролюдки.

Офіціант глянув на неї зі щирим скепсисом: — Двадцять порцій?

— Саме так. Вона вельми апетитна дівчина.

Він перевів погляд на Ліру, яка вже вмостилася прямо на кухонному столі й захватом гризла сиру курку. — Зрозумів. Двадцять порцій.

Коли він пішов, я помітив, що за сусіднім столом четверо пригодників пильно нас розглядають. Один із них — здоровань у повних латах — підвівся й попрямував до нас із єхидною посмішкою.

— Ви — та сама група героїв, що має здолати Володаря Демонів? — запитав він, ледь стримуючи сміх.

— Так, — відказала Еліза.

Воїн розреготався на всю таверну: — Та ви виглядаєте як поганий жарт! Половина — дівчиська, один — охлялий хлопець... Я чув, ваша мечниця взагалі корчми палить замість ворогів.

А потім його обличчя раптом застигло, і він додав: — Насправді я люто вам заздрю, що у вас така халявна місія. Нам доводиться реально ризикувати шкурою. А ви просто вештаєтеся туди-сюди, вдаєте з себе героїв і гребете гроші ні за що.

Він миттєво вхопився за рот, шокований власною відвертістю. — Чому я це бовкнув?

Його товариші теж підійшли ближче. Одна з них — маг у синій мантії — не втрималася: — Бо в цього хлопця «Аура правди». Я читала про таку магію. Всі навколо нього кажуть лише те, що насправді на умі.

А за мить додала: — І я теж вам заздрю. Наш лідер — повний ідіот, який змушує нас лізти в пекло заради власної слави. Я хочу додому, до мами!

Вона з жахом затулила обличчя руками. Їхній ватажок — той самий воїн — повільно розвернувся до неї: — Ти вважаєш мене ідіотом?

— Так! — випалила вона проти своєї волі. — Ти вічно лізеш на рожон, не думаючи мізками. Ти ледь не вгробив нас усіх минулого тижня, коли попер на дракона без жодного плану!

Третій член їхньої групи — лучник — вставив свої п'ять копійок: — І ти завжди забираєш собі найбільшу частку здобичі, хоча ми гаруємо нарівні з тобою.

Четвертий, клірик, добив його остаточно: — А ще від тебе тхне. Серйозно. Коли ти востаннє бачив мило?

Воїн стояв червоний як рак, задихаючись від гніву та приниження: — Я... та ви... як ви смієте?!

— Ми не можемо замовкнути! — прокричала магічка. — Це все його чортова сила!

Я примирливо підняв руку: — Вибачте. Радіус дії — тридцять метрів. Якщо відійдете до виходу, ефект зникне.

Група прожогом відступила до свого столу. Але було запізно — вони вже завели запеклу сварку, викрикуючи один одному образи, які накопичувалися роками. Селена тихенько захихикала: — Твоя сила розвалює загони пригодників за лічені хвилини. Це геніально.

— Або жахливо, — зауважила Міра. — Що буде, коли вони почнуть верзти правду про нас?

— Вони вже знають, — знизала плечима Еліза. — Ми самі про себе все вибовкали ще при зустрічі.

— Справедливо.

Офіціант приніс їжу. Ліра впоралася зі своїми двадцятьма порціями за чверть години й почала вимагати добавки. Аріель спочатку демонстративно замовила лише салат, але щойно офіціант зник за дверима, вона прошепотіла: — Насправді я до смерті хочу соковитий стейк. Але якщо хтось із ельфів дізнається, мене остаточно виженуть із громади.

— Тут немає ельфів, — заспокоїв я її. — Хочеш, замовлю тобі стейк?

Вона подивилася на мене з такою надією, наче я був самим богом лісу: — Серйозно?

— Чому б ні. Ти заслуговуєш їсти те, що тобі смакує.

Аріель посміхнулася — то була перша щира посмішка, яку я від неї бачив. — Дякую, Кайто.

Тим часом за сусіднім столом «героїчна» група офіційно припинила своє існування. Маг пішла геть, клірик побрів за нею, лучник спритно поцупив гаманець воїна й чкурнув через вікно. Воїн залишився сидіти наодинці — п'яний, розгублений і злий на весь світ.

— Твоя «Аура правди» — це зброя масового знищення соціальних груп, — констатувала Вероніка, щось зосереджено занотовуючи. — Вельми цікавий феномен.

— Я ж не навмисно, — виправдався я.

— Знаємо, — хором відповіли всі дівчата.

Ми закінчили вечерю, оплатили чималий рахунок (який ледь не спустошив нашу скарбницю через апетит Ліри) і піднялися нагору. Вероніка професійно розподілила кімнати: дві для дівчат, одна — для мене.

— Чому в нього окрема кімната? — обурилася Селена.

— Тому що він єдиний чоловік у групі, — відрізала Вероніка. — І через елементарні правила пристойності.

— Ми в небезпечному поході! Які ще правила пристойності?

— МОЇ правила, — непохитно заявила демониця.

Я влігся на жорстке ліжко в тісній кімнатці й вставився в стелю. Це був найдивніший день у моєму житті. А враховуючи, що я вже встиг померти від здивування, планка ненормальності була піднята дуже високо.