Розділ 8: Ельфійка (екотерористка)

  Дівчина підвелася з підлоги, обтрусила скло з довгого світлого волосся й гордо задерла підборіддя. Довгі вуха, ідеальна зовнішність, одяг із зеленого листя (цікаво, чому саме так?). Класична ельфійка. За нею в розбите вікно зазирнули кілька розлючених охоронців.

— ТИ НЕ МОЖЕШ ПРОСТО ТАК ВИПУСКАТИ КОНЕЙ ІЗ КОРОЛІВСЬКИХ СТАЄНЬ! — волав один із них.

— Вони були в неволі! Тварини мають бути вільними! — відгукнулася ельфійка.

— ЦЕ БУЛИ БОЙОВІ КОНІ! ВОНИ ТРЕНУВАЛИСЯ П'ЯТЬ РОКІВ!

— ТЕПЕР ВОНИ ВІЛЬНІ!

Охоронці важко зітхнули й розвернулися. Один із них пробурмотів:

— Нехай герої з нею розбираються. Мені за це недостатньо платять.

Ельфійка повернулася до нас і радісно всміхнулася:

— Привіт! Я Аріель! Ви бачили, як я визволила тих коней? Вони були ТАКІ щасливі!

Міра перевела погляд на мене:

— Це Аріель. Наша... екоактивістка.

— Екотерористка, — поправила Ліра.

— Я не терористка! — заперечила Аріель. — Я просто борюся за права природи та тварин!

Вона підійшла до нашого столу й нарешті помітила мене.

— О! Ти новий герой! Сподіваюся, ти не їси м'яса?

Я подивився на Ліру, яка саме догризала величезну кістку.

— Е-ем... узагалі-то їм.

Аріель схопилася за серце, наче я її щойно вдарив.

— Як ти можеш?! У тварин є душа! Вони...

Раптом вона замовкла й підозріло глянула на мене.

— Чому я відчуваю від тебе таку дивну енергію?

— «Аура правди», — хором відповіли всі дівчата.

— Що це?

— Він змушує всіх казати щиру правду, — пояснила Селена.

Аріель миттєво зблідла.

— Ні. Ні-ні-ні. Це погано.

— Чому? — запитав я.

І тут її понесло — дамбу прорвало:

— Тому що насправді мені не надто подобаються тварини! Я їх боюся! Особливо великих! Я стала екоактивісткою, бо це було модно в нашому лісі, і я хотіла виглядати круто! А потім мене вигнали звідти, бо я випадково підпалила священне дерево під час протесту, і тепер мені шлях додому замовлений! Я приєдналася до вас, бо Володар Демонів вирубує ліси, і я сподівалася зупинити його, стати героїнею, щоб мене прийняли назад!

Вона затулила рот обома руками, її очі наповнилися сльозами. Запала довга тиша. Першою оговталася Селена:

— Постривай. Ти ТЕЖ щось підпалила?

— СВЯЩЕННЕ ДЕРЕВО! — Аріель заридала вголос. — Воно палало три дні! Три! Дні!

Еліза подивилася на Селену, потім на мене.

— У нашій групі вже троє підпалювачів. Це має бути якийсь рекорд.

— Четверо, — уточнила Міра. — Я підірвала лабораторію, а вибух спричинив пожежу.

— ЧОТВЕРО підпалювачів, — Еліза лише похитала головою. — Демониця-бюрократка, звіролюдка-ненажера, свята-ігроманка, маг-боржниця і герой з «Аурою правди».

Вона пильно подивилася мені в очі:

— Ми всі помремо, чи не так?

Я на мить задумався.

— Напевно. Але принаймні це буде весело.

Ліра підняла свій кухоль із водою:

— За цікаву смерть!

Решта дівчат підхопили свої чаші.

— За цікаву смерть! — повторили всі в один голос.

І в цей момент я усвідомив: це була найдивніша, найбезглуздіша й найчесніша компанія людей, яких я коли-небудь зустрічав. І чомусь мені це навіть подобалося.