Розділ 6: Звіролюдка (яка просто голодна)

З кухні вийшла дівчина з вовчими вухами та хвостом. Сірі вушка кумедно стирчали з волосся, пухнастий хвіст подригував, а в усмішці виднілися гострі ікла. Вона виглядала як класична звіролюдка з аніме — мила, але водночас небезпечна.

У руках вона тримала величезну стегну якоїсь тварини й апетитно її гризла.

— Привіт, — промовила вона з повним ротом. — Ти новий герой?

— Так, — відповів я.

— Добре. Тебе важко з'їсти?

Запала тиша.

— ЩО?! — вигукнули всі хором.

Ліра спантеличено кліпнула очима.

— Чому я це бовкнула? Я не збиралася казати це вголос. — Вона підозріло подивилася на мене. — У тебе що, якась дивна сила?

— «Аура правди», — пояснила Міра. — Він змушує всіх викладати те, що вони насправді думають.

— О, — Ліра байдуже знизала плечима й продовжила жувати. — Ну, тоді чесно кажу: я подумала, чи смакуєш ти так само добре, як виглядаєш. Вибач. Це інстинкт.

— Інстинкт? — я про всяк випадок трохи відсунувся.

— Так. Я вовчиця. У мене в крові — полювання. Але я навчилася це контролювати. Більшу частину часу. — Вона всілася за стіл і по-хазяйськи прибрала до рук чийсь шматок хліба. — Я приєдналася до цієї ватаги, бо мені пообіцяли безкоштовні харчі. Багато харчів. У мене шалений апетит, бо метаболізм швидший, ніж у людей.

— І скільки ти з'їдаєш? — запитав я.

— За день — приблизно стільки, скільки троє дорослих чоловіків. Іноді більше, якщо доводиться багато бігати.

Міра ствердно кивнула.

— Наш бюджет на їжу складає сімдесят відсотків від загального. Вона жере більше, ніж ми всі разом узяті.

— Але я корисна! — заперечила Ліра. — Я сильна, швидка, маю гострий нюх і слух. І я вмію вистежувати. А ще — я ніколи не брешу.

— Остання частина — чиста правда, — підтвердила Еліза. — Ліра завжди каже те, що є. Навіть без жодних аур.

— Бо я не розумію, навіщо вигадувати, — пояснила вовчиця. — У звірячому світі немає брехні. Є тільки сила, їжа та виживання.

Вона пильно подивилася на мене своїми золотавими очима.

— Ти пахнеш стресом і сумнівами. Це означає, що ти розумний. Попередні герої пахли впевненістю та тупістю. Вони всі вже в могилі.

— Дякую... мабуть? — невпевнено промовив я.

— Прошу. У тебе непогані шанси вижити. — Вона знову повернулася до своєї здобичі.

Селена нахилилася до мого вуха.

— Ліра найчесніша з нас усіх. Іноді це навіть лякає.

— Я чую, про що ти шепочеш, — кинула Ліра, не піднімаючи голови.

— Я знаю, — відмахнулася Селена.

Раптом двері знову розчинилися, і всередину впевненою ходою увійшла дівчина в... діловому костюмі. Так, у фентезійному світі. У строгому діловому костюмі.