Розділ 2: Сила, яку ніхто не хотів би

Аеліна знову дістала папірець (або той самий? У богів є кишені?).

— Отже, у мене є кілька варіантів для твоєї читерської сили. По-перше, «Безмежна магічна сила» — дуже популярна, дозволяє використовувати будь-яку магію без обмежень. По-друге, «Сила часу» — можеш перемотувати час назад, якщо помреш. По-третє...

— Зачекай, — перебив я. — А які інші варіанти?

— Інші? — Аеліна здивовано підняла брову. — Ну, у тебе ж має бути більше варіантів, ніж ці три стандартні сили?

Богиня помовчала, потім зітхнула.

— Технічно... є ще один варіант. Але він не дуже популярний.

— Який?

— Аура правди.

Я чекав на пояснення.

— Усі в радіусі тридцяти метрів від тебе говоритимуть тільки правду. І не просто правду, а те, що вони насправді думають. Без фільтрів, без ввічливості, без брехні.

Я замислився.

— Це... насправді звучить цікаво.

— Цікаво? — Аеліна виглядала приголомшеною. — Кайто, ця сила зробить твоє життя пеклом. Уяви собі — ти ніколи не почуєш ввічливої відповіді. Люди будуть закидати тобі в обличчя все, що думають. Навіть якщо це образливо. Навіть якщо це руйнує їхні плани.

— Так, але принаймні я завжди знатиму правду, — відповів я. — До речі, чому ця сила не популярна?

— Останній герой, який обрав її, наклав на себе руки через три місяці. Виявляється, дізнатися, що всі навколо насправді думають про тебе — не дуже приємно.

— Ідеально, — сказав я. — Беру цю.

— ЩО? — Аеліна аж підстрибнула. — Кайто, ти серйозно? У тебе може бути безмежна магія! Контроль часу! Суперсила! А ти обираєш... детектор брехні?

— Слухай, якщо мені доведеться рятувати якийсь фентезі-світ, я хочу принаймні розуміти, що там насправді відбувається. Без політкоректності та ввічливих вигадок.

Богиня довго дивилася на мене, потім зітхнула.

— Твоє життя, твої рішення. Але не кажи, що я тебе не попереджала. — Вона підняла руку, і навколо мене замиготіло яскраве світло. — Удачі тобі, Кайто Танака. Вона тобі знадобиться.

— Зачекай! — вигукнув я. — А як мені вимкнути цю силу?

— Ніяк! — весело відгукнулася Аеліна, коли світло поглинуло мене повністю.

Чудово.

Я прокинувся на траві. Не на м’якому ліжку в якомусь замку. Не в затишній таверні. На твердій, вологій траві посеред лісу.

— Навіть на стартову локацію бюджет обмежений, — пробурмотів я, підводячись.

Я озирнувся. Типовий фентезійний ліс: високі дерева, співають пташки, десь вдалині чути дзюрчання струмка. Усе як із підручника «Як створити фентезі-світ за 5 хвилин».

Але найдивнішим було інше — я був у повному спорядженні. Шкіряна броня (трохи незручна), меч на поясі (важкий), невеликий рюкзак (порожній).

— Принаймні не відправила мене голим, — сказав я вголос.

— Це було б кумедніше, — раптом відповів жіночий голос.

Я різко обернувся. За деревом стояла дівчина з мечем. Довге руде волосся, зелені очі, легка броня, впевнена постава. Класичний образ воїтельки з аніме. Вона вийшла з-за дерева і критично оглянула мене з ніг до голови.

— Ти — новий «обранець»? — запитала вона, і в її голосі було стільки скепсису, що я відчув себе ніяково.

— Е-ем... так? Мабуть?

Вона зітхнула — глибоко й стомлено, як людина, що вже бачила це сотню разів.

— Чудово. Ще один невдаха з іншого світу, якого богиня відправила нас рятувати. Це вже п'ятий за цей рік.

Я кліпнув очима.

— П'ятий?

І тут я зрозумів — моя «Аура правди» вже працює. Дівчина явно не хотіла говорити це вголос. Її обличчя на мить скривилося від подиву на власні слова, але вона вела далі:

— Так, п'ятий. Перші чотири померли протягом тижня. Один від гоблінів, двоє від власної дурості, один просто втік назад до порталу і благав богиню відправити його додому.

Вона затулила рот рукою, наче намагаючись зупинити потік слів, але було пізно. Я усміхнувся. Моя нова сила вже починала мені подобатися.