Розділ 7: Страх

Це був звичайний вечір, звичайного зимового дня. Все було як завжди: Алвор грався біля каміну, а тато з мамою говорили на кухні.

— Я вже не можу дочекатися! — аж пищала від радості Кіра.

— Я з тобою згоден, люба, але в тебе немає страху? — розгублено запитував Лей.

— Звісно, є. Ми ж не знаємо, що буде в Кінгстоні і наскільки нам там сподобається, але це шанс на нове життя в колонії, — підбадьорюючи свого чоловіка, відповідала Кіра.

— Так, я думаю, ти правильно говориш. Як би страшно не було, треба йти вперед до поставлених цілей, — сказав Лей, піднімаючи руку догори.

— А зараз я піду до сусіда, мені потрібно з ним поговорити про корабель, на якому ми будемо пливти, — дбайливо сказав Лей і пішов до дверей будинку.

Кіра підійшла до Алвора і почала гратися з ним, розповідаючи про майбутні пригоди.

— Синку, це ж буде просто чарівно! Ми зможемо купатися на морі кожного дня, ти знайдеш нових друзів, а головне, що ми туди будемо пливти кораблем — це ж твоя мрія.

— Так, мамо, ти правду кажеш, але чи не буде мені самотньо? Всі мої друзі тут… — з певним страхом запитав син.

— Звісно ні, синку, ти швидко знайдеш собі нових друзів, — відповіла швидко мама і продовжила розповідати про безкрайні моря та океани.

Алвор вже не слухав маму. В його голові були чіткі розбіжності: однієї секунди він уявляє кораблі, море, порт; він пливе на кораблі, бачить, як їх будують, а в іншу — уявляє, як він сам, без друзів, вештається по берегу моря.

Лей повернувся додому, підійшов до жінки і обійняв її.

— Ми відпливаємо 18 березня, люба, це через 29 днів, — повідомив жінку Лей.

— Тату, а ти впевнений, що нам там сподобається? — стурбовано запитав син.

— Звісно, ти знайдеш собі багато друзів, тобі обов’язково там сподобається, — відповів Лей, гладячи сина по голові.

— А зараз пора спати, — сказала мама і погасила свічку в кімнаті.

— Тату, проведи мене в кімнату, — по-дитячому попросив Алвор тата.

— Уже йду, — торопливо відповідав тато.