Розділ 6: Алвор Майкл Кормак

На дворі була осінь 1736 року, холодне портове місто Ліверпуль на північному заході Англії. У будинку Кіри Ліани Кормак і Лея Вільяма Кормака трапилося щастя — народився син.

— Я вже бачу, це мій син, це Алвор Майкл Кормак, — сказав батько, беручи сина на руки. Такої радості в його очах ще ніхто і ніколи не бачив.

Йшов час, хлопчик ріс, батько з мамою вчили його говорити, читати, рахувати. Батько любив гратися з малим, у сина справді була тяга до кораблів з самого дитинства. Батько часто водив його в корабельню до свого друга Джеральда Ферка.

Джеральд збудував не один корабель — від маленьких шхун до великих фрегатів. Хоча чесно кажучи, фрегат був тільки один, але Джеральд завжди повторював:

— Але ж він був!

Для нього це була якась нота радості.

Аж ось Алвору виповнилося 5 років, 1741 рік. Сім'я переживала труднощі: фірма, де працював батько Алвора, закрилася через борги. Батько був писарем у маленькому банку, і Лей справді думав над переїздом весною, щоб легше подолати океан. Він планував переїзд на одну з Британських колоній у Карибському морі, бо знав, що там є робота. Його друг з дитинства вже два роки працював у Кінгстоні на Ямайці — саме туди і планував переїхати Лей із сім’єю.

— Тож ти вирішив, що ми переїжджаємо? — запитувала дружина.

— Так, люба, ми повинні. Знайти роботу в Ліверпулі зараз не так вже й легко, жити за щось потрібно, і, можливо, син зможе вивчити щось саме там, у Карибському морі, — впевнено відповідав Лей.

— То ми переїдемо? — радісно, аж підстрибуючи, запитував Алвор.

— Так, сину, ти побачиш колоніальну величність Британії, — гордо сказав батько.

Лей був великим патріотом Британії, адже він вважав, що вона захищає їх від злих французів і аморальних іспанців — саме такими про них розповідають.

— Тож готуймося, весною ми пливемо в Кінгстон, — сказав батько і пішов в іншу кімнату.