Розділ 5: 21:22

— А де тато? — стурбовано запитав Фред.

— В лікарні, — відповіла Амалія в розпачі.

— А він ще довго там буде? — все далі запитував Фред з дитячою цікавістю.

— Я не знаю, синку, будемо надіятися, що скоро він зможе приєднатися до нас вдома, — відповіла Амалія.

— Але зараз, синку, тобі потрібно збиратися в садочок, — кинувши погляд на сина, сказала Амалія.

Фред неохоче погодився звуками незадоволених дітей. Це було єдине, що хоч трішки відволікало Амалію від думок про Джея, адже він ще досить молодий, а слова лікаря досі лунали в її голові.

— Я вже готовий! — кричав Фред, одягаючи лівий капець на праву ногу.

Амалія лагідно посміялася і промовила:

— Дай-но мені.

Коли Фред з мамою вже сиділи в машині, Амалія кинула на нього погляд і запитала:

— Ти готовий стати головним піратом корабля дитячого садка?

— Так, капітан! — кричав Фред.

— Тоді поїхали! — сказала Амалія і виїхала з паркінгу.

У дитячому садку Амалія підійшла до виховательки і сказала, що прийде сьогодні за сином рівно о 17:00. Вихователька, звісно, погодилась.

Фред підійшов до своїх друзів, Джефрі і Майкла, привітався і почав гратися з ними.

— Джефрі, а ти вчора бачив нову серію «Швидких рейнджерів»? — з цікавістю запитав Фред.

— Звісно, це найкращий мультик на світі, не можна пропустити жодної серії, — радісно відповів хлопчик.

— А ти, Майкл? Ти дивився вчора? — запитав Джефрі.

— Ні, я читав книжку, це набагато цікавіше, ніж мультики, — зухвало відповів Майкл.

— Та ну тебе, постійно читаєш книжки! Як взагалі можна читати, якщо нічого не видно? — сказав Фред.

— Ну бувають книжки з малюнками, і взагалі уява нічим не гірша за мультики, — відповів Майкл.

— Ну ну… — ледве не шепотом промовив Джефрі і легенько посміявся.

Хлопці почали гратися кубиками, з яких можна будувати будинки або різні предмети. В них вже давно було ціле місто.

Аж раптом до хлопців підійшла Сьюзі.

— Хлопці, а чи не допоможете ви мені побудувати будинок для ляльки? — запитала Сьюзі.

Вона знала, що подобається Джефрі.

— Звісно, — сказав Джефрі.

— Не знаю, — відповів Фред.

— А що нам за це буде? — запитав Майкл.

— Ну, тобі, Фред, я дам почитати книжку, яку ношу з собою в портфелі, — відповіла дівчинка.

— «Принцеса на горошині», я її вже 100 разів читав, — з насмішкою відповідав Майкл.

— Ой, ну тоді і не потрібна мені твоя допомога, мені Джефрі зробить, — сердито відповіла Майклові дівчинка.

— Так, звісно, еее, залюбки. Ти ж мені допоможеш, Фреде? — промовив Джефрі, він весь аж почервонів і зробився як бур’як.

— Так, залюбки, — погодився Фред, оскільки Джефрі був його другом і він знав, що вона йому подобається. А ще він хотів бути будівельником, коли виросте.

Хлопці почали будувати будиночок для ляльки, було вже десь 16:30, аж раптом Фред побачив маму біля дверей.

Амалія підійшла до виховательки і сказала, що забере сина.

Коли вони сіли в машину, Амалія повідомила Фредові:

— Ми їдемо до бабусі Леї.

— А чого? — запитав Фред.

— Твоєму татові дуже погано в лікарні, я хочу, щоб ти залишився з бабусею до завтра, — відповіла стурбована мама.

— Добре, — відповів хлопець.

Всю дорогу Амалія їхала в гробовій тиші з думками про чоловіка, який був на порозі смерті. Вона боялася, що змушена буде залишитися сама з сином, але нічого зробити не могла.

— Ось, приїхали, — сказала Амалія.

— Ага, мамо, а тато ж буде жити? Він ж не помре? — з певною долею страху в голосі й очах запитав Фред.

— Я не знаю, синку, ми всі надіємося, що він буде живий. Але знай: якщо він помре, він тебе любив, любить і буде любити, а головне — він завжди буде поруч, — серйозно сказала мама.

Коли Амалія приїхала до лікарні, вже було 21:19. Вона зайшла в палату і побачила свого чоловіка: з нього торчало багато різних трубок, на ньому була маска з киснем, і збоку був датчик пульсу, який був не дуже високий.

— Любий, ти маєш жити, я знаю, ти будеш жити, — говорила Амалія, плачучи.

Аж раптом датчик серцебиття запищав, лінія стала прямою, а на дисплеї була лише цифра 0.

Прибігли лікарі, почали надавати допомогу: перша медична допомога, розряд дефібрилятором, але нічого не допомагало.

— Час смерті 21:22, — промовив холодно лікар, розвертаючись в бік Амалії.