Розділ 4: Будемо надіятися

Після роботи, коли Джей прийшов додому, його зустрічав радісний Фред у трикутці і з мечем.

— Здавайся, ти маєш йти з нами їсти! — прокричав Фред.

— Здаюся! — радісно відповів Джей, підіймаючи руки.

Він пішов помити руки і вже за мить повернувся на кухню. Амалія приготувала прекрасну пасту з рибою.

— Ви готові до завтрашнього дня? — почав розмову за столом Джей.

— А що завтра за день? — з здивуванням запитав син.

— Вівторок, 27 липня, день народження твоєї мами, — відповів Джей.

— Тобто в тебе завтра свято, мама! — радісно, аж підскакуючи, сказав Фред.

— Так, синку, завтра мій день, тому ти можеш не йти в садочок, натомість підемо на гірки, — відказала мама.

— УРА! УРА! УРА! — радісно кричав Фред.

— А ти, тату? Ти підеш з нами? — запитав Фред.

— На жаль, синку, я маю йти на роботу, хтось повинен працювати, — відповів тато.

Після того як сім’я Лі поїла, Фред попросив тата погратися з ним. Джей, звісно, погодився, він хотів ще більше розповісти сину і попросити вибачення за те, якими показував піратів.

— Фред, ти ж не ображаєшся на те, що я говорю погано про піратів? — запитав Джей.

— Звісно ні, тату, який у цьому сенс? Я ж знаю, що ти не правильно казав, — з посмішкою відповів Фред.

Джей тільки посміхнувся і проговорив:

— То ти вважаєш, що я говорю тільки неправду?

— Звісно ні, тату, але пірати не вбивці, а прикольні дядьки з бородами, — радісно сказав Фред.

— Ну все, синку, пора йти спати, завтра ж важливий день, — пробурмотів Лі старший.

— Добре, — сумно відповів син.

Наступного дня Джей на роботі провів максимально нудний день. Не відбулося взагалі нічого, він навіть не домовився за джойстики для автомату «Вілд рейнджерс».

Але прийшовши додому, його зустрічав радісний син і чудова жінка.

— Я приніс торт! — сказав Джей.

— ТОРТ?! — радісно прокричав Фред.

— Давай спочатку поїмо суп, — впевнено сказала Амалія.

— Давай, але швиденько, бо я вже хочу тортика, — облизуючись, сказав Фред.

Після скромної вечері Фред пішов гратися, а Джею треба було поговорити з Амалією.

— Люба, в мене щось серце болить, — тремтячим голосом сказав Джей.

— Та ти весь блідий, можливо викликати швидку? — стурбовано запитала Амалія.

— Ні, що ти, зараз пройде, — відповів Джей.

Не встиг він піднятися, як повалився на підлогу, наче й не живий.

— Джей! — вскрикнула Амалія.

— Боже, як же так… — бурмотіла Амалія, набираючи номер швидкої на телефоні.

— Швидка, людині погано, скаржилася на біль у серці 2 хвилини тому, місто Лідс, вулиця «Peaky», — ледве не кричала Амалія в слухавку.

— Так, вже відправили групу, будуть за 5 хвилин. Слідкуйте за язиком непритомного, — спокійно сказав диспетчер.

Коли швидка приїхала, вони забрали Джея у відділення, де йому надали допомогу.

— Будемо надіятися, що він буде жити, — Амалія ходила колами і повторювала слова головного лікаря.