Частина 2: А що далі

— Ти вважаєш, вже потрібно їхати? — запитав Джей в Амалії, максимально спокійно.

— Так, ми спіймали дві форелі, цього буде достатньо, тут уже стає холодно, — відказала вона.

— Фред, нам потрібно збиратися! — прокричав Джей, адже Фред був досить далеко і не чув розмови батьків.

— Вже йду! — прокричав хлопчик.

Джей збирав вудки і думав про завтрашній день. Він був взагалі не типовою людиною для англійців, а тим паче для азіатів. Джей — православний християнин, тож завтра збирався в церкву.

— Про що думаєш? — стурбовано запитала Амалія.

— В церкву думаю піти завтра, я вже давно там не був, — спокійно відповів Джей.

— Ми ж мали завтра йти в дитячий садок до Фреда на виставу, — сказала Амалія з нерозумінням.

— Так, але вистава о 10 ранку, я думаю, я встигну повернутися, — задумано проговорив Джей.

— Ну дивись, якщо ти встигнеш, то я не проти, — пробурмотіла дружина, піднімаючи Фреда.

Джей й почав думати про роботу, оскільки він вважає, що його робота не важка, але й легкою її назвати важко. Джей в офісі з 9 ранку до 6 вечора — це здається легким, оскільки він сидить за комп’ютером, спілкується по телефону, уточнюючи деталі замовлення, але це виснажує. Але Джею подобається стабільність і спокій, він з тих, хто проміняє все на спокій.

Недільного ранку Джей прокинувся о 7, зібрався, почистив зуби, прийшов у церкву о 8, помолився і о 9:20 вже був вдома, де Фред з мамою вже чекали зібрані. Джей тільки зайшов у дім, випив води, і вони поїхали в садок на виставу.

Фред мав одну з найважливіших ролей вистави — він був Д’артаньяном у виставі про трьох мушкетерів. Вистава пройшла прекрасно, Фред був дуже задоволений, вихователька похвалила хлопчика, тато і мама справді були горді за нього. Вони пройшли на фотосесію, зробили фотки і поїхали додому.

Вдома Джей грався з сином у піратів в надувному басейні. Син був дуже радий, оскільки в нього був партнер, який допомагав йому побудувати світ піратів, але для Джея це було зовсім інше — він хотів навчити сина, що пірати — це вбивці без моралі.

— Давай підпливемо до того села, капітан Фред, — сказав Джей.

— А що ми там робитимемо, матросе? — серйозно відповідав Фред.

— Ми пограбуємо село, розстріляємо їх гарматами, вкрадемо людей і продамо, сер, — промовив Джей.

— Ні, тату, ти не пірат, ми так не робимо. Пірати — це просто вбивці, це люди, які плавали на кораблях, і їх ніхто не любив, — сказав Фред зі злістю.

— Синку, на жаль, пірати — вбивці, які грабують, вбивають і не мають ніяких норм і моралей. Для них гроші і алкоголь важливіші за все, а грабіж — це їх нечесний спосіб заробітку, — з любов’ю до сина відповів Джей.

— Тату, але ж пірати показуються в мультиках і фільмах як вільні люди, які роблять, що хочуть, і живуть як вважають потрібним, — сумно сказав Фред.

— Так, синку, але це проста романтизація піратства, щоб показати цікаву для людей тему привабливішою. Зараз зовсім інше життя, ти маєш вчитися, щоб отримати гарну роботу, — проговорив Джей.

— Але для чого, тату? Що буде після того, як я отримаю роботу? — запитав Фред.

— Нууу, ти будеш працювати, заробляти гроші, у тебе буде син і жінка, яких треба буде годувати, платити гроші за житло, енергію, воду, дитячий садок, — повчально розповів тато.

— А що буде далі? — з цікавістю допитувався Фред.

— Ну, потім ти постарієш, будеш на пенсії, жити спокійне життя, а потім умреш. Ми всі вмираємо, — сказав Джей.

— А що далі? — запитав син.

— А далі... а далі ніхто не знає, синку. Хтось, хто вірить у Бога, каже, що далі — Царство Небесне. Хтось каже, що далі нічого. Хтось каже, що ми знову народимося. Але я не знаю, що буде далі, — відповів Джей.

— Нічого, — тихо пробурмотав Фред.