6.

Я сиділа в печері біля джерела, на тому ж місці, де колись розмовляла з Морісом. 

Я склала ноги в колінах, обійняла їх руками й поклала на них голову. Слова Еміна стурбували мене. Я сподівалася, що він мав слушність у своїх словах, не помилився. В моїй душі поселилася надія і я боялася, що вона хибна. Я так мріяла почути від Моріса слова про те, що подобаюсь йому. Так хотіла цього й боялася одночасно. 

-Сумуєш? - голос чоловіка з моїх мар пролунав поряд. Я різко підняла голову. 

-Просто задумалася. 

-Про що? - Моріс сів поряд зі мною. 

-Ти знаєш, що мені наступного року виповниться шістдесят? - я подивилася в чорні рідні очі. 

-Чудова дата. 

-Тато каже, щоб я виходила заміж. 

Після моїх слів між нами зависла тиша. Раніше ми часто могли просто мовчати в присутності одне одного, але зараз це мовчання напружувало нерви. 

-Ми колись говорили про те, що ти станеш чудовою дружиною. Це було на цьому ж місці. 

-Так, пам’ятаю. - я задумливо подивилася на воду. - Але мені хотілося б вийти за того, кого кохаю. 

-Твій тато погодився з тим, щоб наступним вождем став брат, а не ти? 

Я була збентежена зміною теми, але відповіла: 

-Так, він погодився з цим, тому й наполягає на одруженні. 

-Це означає, що ти вільно зможеш покинути свій клан? 

Я знову повернула голову в бік Моріса. Серце почало битися швидше, руки спітніли, а дихання стало рваним. Невже?.. Але я спершу хотіла почути це від нього. 

-Так, зможу. 

-Тоді як щодо того, щоб поговорити з нашими батьками про одруження після весілля Вектора? 

-Про чиє одруження? - схвильовано запитала я. 

Моріс лагідно усміхнувся, а потім ніжно взяв мене за руку. 

-Про наше, Рено! 

У мене перехопило подих, я не змогла навіть вдихнути краплинку повітря, не кажучи вже про відповідь.Мені важко було повірити, що все ж мої надії не були марними. Я справді подобаюся йому, моєму мовчазному й похмурому чорному драконові. Мої руки трусилися в його, очі сяяли від щастя, а щоки почервоніли. 

-Так ти вийдеш за мене? - запитав він, не дочекавшись від мене нормальної реакції. 

-Так! - відповіла я та засміялася. - Звичайно, Морісе!