4.

-Ми тепер вдвох, малятко. - я проігнорувала слова хлопця. 

-Знаєш, чому нас називають драконами тіні, маленька Рено? - Емін ніяк не міг вгамуватися. Всі роки я терпіла його знущання. - Ми відчуваємо всі емоції інших істот. Усі ці роки я відчував твій страх. 

Сірий дракон глузливо посміхнувся. Я уважно подивилася в очі Еміна й спокійно промовила: 

-А знаєш, чому нас називають драконами розуму? - я нахилилася трохи ближче, неначе хочу сказати таємницю. - Ми не тільки можемо читати думки інший, а й нав’язувати їх. 

Хлопець нервово закашляв, а я задоволено усміхнулася. 

Як би не дивно це було, але після того, як ми з сірим драконом залишилися тільки вдвох, змогли потоваришувати й цікаво проводити час разом. 

Він виявився чудовим співрозмовником та класним другом. Ми часто придумували якісь забави й разом з Мією виконували їх. 

Та врешті решт, я залишилася одна. 

***

Імператор дозволив мені святкувати своє п'ятдесятиріччя вдома, разом з батьками, братом та рідним кланом. 

Після того як я повернулася назавжди, я вчила свого братика всьому, що знала сама, допомагала татові та мамі, проводила час зі своїм кланом і відлякувала всіх наречених. 

-Рено, поговорімо, донечко. - я відчувала, що тато не просто так покликав мене до себе в кабінет і ці слова тільки підтвердили мої догадки. - Доню, тобі вже за п’ятдесят. 

-Ти так говориш, наче я вже стара, тату. 

-Ні, я не це мав на увазі. - він серйозно подивився на мене. - Тобі треба вибрати гідного дракона та вийти заміж. 

-Я не буду цього робити! - впевнено сказала я. 

Тато тяжко зітхнув і втомлено запитав: 

-Хто тебе навчив таким тоном розмовляти? 

-Життя змусило, але за сарказм можеш подякувати Еміну з клану сірих. 

-Він тобі подобається? 

-Що? - я здивувалася. - Звичайно, ні. Що ти таке говориш, батьку? 

-Тоді - хто? Кого ти полюбила, Рено, що вертиш носа від усіх кавалерів?