2.

Вже сотні років первенці вождів п’яти кланів живуть в імператорській печері від свого двадцятиріччя, коли дракон дорослішає й переходить у період підлітка. У сорок років ми відмічаємо перше повноліття, а у п’ятдесят - повне. Саме до цього часу молоді дракони живуть разом. Це традиція. Спадкоємці живуть і ростуть поряд, їх виховують найкращі вчителі імперії. Тато розповідав, що так зробили, аби більше не було війн. Мета цього дійства: щоб ми здружилися за роки життя разом. Важко йти війною на того, з ким жив, поки тобі не виповниться п'ятдесят.

У нашій імперії є п’ять кланів драконів: золоті - влада імперії, білі - дракони добра, чорні - вони мають дар смерті, сірі - дракони тіней, що мають здібність бачити весь бруд цього світу, та ми - червоні, відповідаємо за розум. 

Перше знайомство з іншими дітьми вождів сталося на вечері. 

Я одяглася в національну сукню свого клану. Червона пухнаста спідниця із сотні шарів шифонової тканини спадала аж до підлоги, на грудях міцно намотувалася така ж тканина й непомітно затискалася ззаду, на шию жінки зав’язують стрічку такого ж кольору. Плечі залишилися відкритими, відбиток дракона також було видно. Моє руде волосся Мія, моя фрейліна, допомогла мені закріпити в гарну зачіску. Я відчула себе гарною, а мої брунатні очі сяяли впевненістю. Та це було до того, поки я не зайшла у величну та гарну їдальню.

Стіл стояв посередині кімнати, за ним сиділи четверо осіб. На чолі Вектор - принц імператорського престолу, його повноліття повинно бути через три роки. По правий бік від нього я побачила чорнявого хлопця, він спадкоємець вождя клану чорних драконів - Моріс. З лівого боку сидів хлопець, на ім'я Емін, що стане вождем сірих драконів, а біля нього була гарна білявка - Ала, вона наслідує трон білих. 

-На бал зібралася, малеча? - від насмішкуватого голосу я зашпорталася. 

-Я… - почала щось бубніти. 

-Не переймайся, Рено, в Еміна занадто довгий язик. - принц Вектор лагідно мені усміхнувся. - У тебе гарний дракон. - помітив він, коли я сіла за стіл біля Моріса.

-Так, він з’явився на моє дорослішання, двадцятиріччя. 

Відбиток дракона знаходився на моєму правому плечі. Його голова лежала на ключиці, тіло зайняло все плече, а хвіст закручувався на руці, дістаючи майже до ліктя.

-Ми всі це знаємо, адже ми дракони. - Емін знову почав глузувати. 

***

-Печера дуже велика за діаметром і має п’ять основних поверхів і три додаткових. 

-Що знаходиться в додаткових? 

-Там живе прислуга, кухня, пральні, купальні та все таке інше. А трохи глибше, куди майже ніхто не ходить, є джерело. Я там часто буваю, а інші чомусь не ходять туди, їм зручніше в купальнях. 

Мія була веселою та непосидючою дівчиною. Русяве волосся, зелені очі, що з захопленням дивляться на світ, овальне обличчя та кирпатий носик - зовнішність дівчини була неймовірною. За кілька років у неї з’явиться безліч прихильників. 

-Ходімо, покажеш мені джерело. - промовила я до неї. 

Моя фрейліна весело щебетала, а я її слухала з легкою, майже непомітною усмішкою. Приміщення, куди вона мене привела, виглядало наче яйце дракона. Внизу справді було джерело з кристально чистою водою, зверху я помітила проріз, наче дракончик вилупився, через нього сонце заглядало в печеру й пестило воду. 

Поки я оглядала приміщення, не помітила, що з води вийшов хлопець. Мія злякано, майже з панічним страхом, подивилася на мене, а потім зайшла за мою спину. Мокре чорне волосся ледь торкалося плечей, воно виблискувало на сонці, по його тілу котилися краплі води. Він не був щуплим, та його тілобудова ще не сформувалася, як чоловіча. Це був підліток, трохи старший за мене, але поглянувши в його чорні очі, я зрозуміла, що він небезпечний. 

З кожним кроком хлопця в наш бік, я все більше стискалася зсередини. Він зупинився за пару метрів від нас і запитав мене: 

-Ти спадкоємиця червоних? - я нервово проковтнула слину й похитала головою в знак згоди. Він підійшов ближче, взяв мене за підборіддя. Я затамувала подих, тіло тремтіло. - Якщо це так, тоді ніколи не опускай голову, інакше тобою будуть помикати. Зрозуміла? 

Я стиснула тремтячі руки в кулаки й гордо підняла підборіддя. Було страшно дивитися в його бездонні очі, але я все ж це зробила, й впевнено відповіла: 

-Я зрозуміла. Гарно проведіть час, а ми зайдемо пізніше. - я повернулася й сказала Мії: - Ходімо!

Краєм ока я помітила, як Моріс з усмішкою дивиться мені в слід. Щось було в його погляді, чого я ніяк не могла зрозуміти. Я боялася його, але чомусь мені хотілося повернутися ще раз і заглянути в його безмежні очі. Хлопець нічого такого не зробив, але притягував до себе, як магнітом.