Я була підлітком, коли мене забрали від сім’ї, від моїх рідних і мого клану. «Такі правила, кохана» - шепотіла мені на вухо мама, обіймаючи ніжно, але міцно. Я бачила, як на її очах виступили сльози, вона не хотіла віддавати мене настільки сильно, як я не хотіли йти від неї. Моя мама, нене, найрідніша людина на світі.
-Не відпускай мене, благаю, мамо! - я хапалася за її руки та шию й швидко шепотіла свою мольбу.
-Рено, досить! - прогримів голосний баритон батька.
«Ось і все» - подумалося мені.
Мій тато був високим, сильним чоловіком із кучерявим рудим волоссям та довгою бородою. Широкі плечі завжди були для мене прихистком від усього світу, але не сьогодні. Я знала, що тато любить мене, але в нього не було вибору. «Наказ імператора» - слова, які змінили моє життя назавжди. Попри бажання моєї сім’ї, мого клану та мої, я повинна була поїхати в імперське місто й жити в печерах імператора до повного повноліття, яке приходить в п’ятдесят років у драконів. У свої двадцять я тільки вийшла з дитячого віку.
Батько витер сльозу з мого обличчя й тихо промовив:
-Будь сильною, моя дівчинко! - я притиснулася до його грудей. - Пообіцяй мені, що станеш хорошою представницею нашого клану, Рено. Ти наше майбутнє! - тато взяв моє лице у свої міцні руки та заглянув в мої очі. - Пам’ятай: ти майбутній вождь клану червоних драконів і нікому не дозволяй пригнічувати себе. Ти гідна тільки найкращого, запам’ятай це, донечко.
Він ще раз міцно обійняв мене, а потім відійшов, щоб я змогла перекинутися в дракона. Я зі супроводженням летіла в столицю. Я не знала, що мене чекає попереду, не могла навіть здогадатися, як буду жити зі свитою імператора та іншими спадкоємцями кланів. Мені було страшно, але я розуміла, що це мій обов'язок.
Відлітаючи від дому, я останній раз повернулася, щоб подивитися на своїх рідних.
Мої батьки дивилися на мене, тато обіймав маму, що витирала сльози хустинкою, а весь наш клан стояв позаду й стурбовано дивився на мене.
***
Я дракон, спадкоємиця клану червоних драконів, я майбутній вождь і мене звати Рена.