Розділ 17

Минув ще місяць. Живіт Аріни поки що видавала лише ледь помітна округлість, яку легко було сховати під об’ємними светрами, але її життя вже кардинально змінилося. І якщо вона сприймала свою вагітність із легким гумором і здоровим спокоєм, то Марк… Марк увімкнув режим «кризового менеджера найвищого рівня».

Одного п'ятничного вечора Аріна сиділа у вітальні. Марк пішов у душ, залишивши свій ноутбук відкритим на дивані. Аріна потягнулася, щоб перевірити робочу пошту, але на екрані світилася зовсім не корпоративна переписка.

Це була гігантська, ідеально структурована таблиця Excel. Файл мав назву: Wedding_Master_Plan_v4_Final.xlsx.

Аріна затамувала подих і почала скролити вкладки. «Локація: Замок у Шотландії (резерв) / Готель Ritz (пріоритет)». «Кейтеринг: меню від шефа з зіркою Мішлен (враховано гіпоалергенні страви для вагітних)». І найстрашніше — «Список гостей: Tier 1 (250 осіб), Tier 2 (ще 200 осіб), Преса (сувора акредитація)».

Коли Марк, витираючи волосся рушником, зайшов до вітальні, він застав Аріну з абсолютно круглими очима. Вона повільно підняла на нього погляд, вказуючи пальцем на екран.

— Марку... Скажи мені, будь ласка, чому в графі «Квіткове оформлення» у тебе фігурує флорист, який обслуговує королівську родину? І хто всі ці п'ятсот людей у списку? Я знаю від сили десятьох!

Марк завмер на мить, потім спокійно поклав рушник на крісло і, сховавши винувату посмішку, підійшов до неї.

— Я хотів зробити сюрприз. Ми маємо одружитися до того, як малюк з'явиться на світ. І я хочу дати тобі найкраще весілля, яке тільки бачив Лондон.

— Марку, це не весілля! Це саміт Великої Сімки з тортом! — Аріна ледь не сміялася, але в її голосі бринів щирий жах. — Я не хочу стояти в сукні, яка важить більше за мене, і посміхатися п'ятистам лондонським снобам, яких цікавлять лише твої активи.

Марк сів поруч, обережно закрив кришку ноутбука і притягнув її до себе. — Давай обговоримо це пізніше. Сьогодні у нас щорічний благодійний вечір фонду інвесторів. І ти маєш бути там зі мною. Просто подивишся на цих «снобів». Можливо, вони не такі вже й погані?

Благодійний гала-вечір проходив у розкішному залі готелю The Dorchester. Кришталеві люстри відбивали світло сотень свічок, грав живий джаз-бенд, а офіціанти безшумно розносили шампанське.

Аріна виглядала приголомшливо у глибоко-синій сукні, яка ідеально підкреслювала її фігуру, тактично приховуючи будь-які натяки на її стан. Марк у бездоганному смокінгу ні на крок не відходив від неї, тримаючи її руку на своєму лікті так, ніби вона була найдорожчим діамантом у цьому залі.

Вони саме спілкувалися з парою швейцарських банкірів, коли до них неквапливо підійшла висока, сліпуча блондинка у срібній сукні. Вона виглядала як втілення старої британської аристократії — холодна, витончена і абсолютно зарозуміла.

— Марк. Ледь упізнала тебе, — її голос був схожий на дзенькіт кришталю. Вона зробила ковток шампанського, навіть не глянувши на Аріну. — Чула, ти тепер не лише рятуєш філіали, а й імпортуєш кадри з Києва?

Марк ледь помітно напружився. Його щелепа стиснулася. — Елеоноро. Не очікував тебе тут побачити, — його тон став абсолютно льодяним, тим самим, яким він розмовляв із конкурентами. Він трохи міцніше притиснув Аріну до себе. — Знайомся. Це Аріна, головний креативний директор європейського напрямку. І моя майбутня дружина.

Брова Елеонори злетіла вгору. Тільки тепер вона перевела погляд на Аріну — оцінюючий, злегка поблажливий. Це була та сама жінка з минулого Марка. Та, з якою він намагався побудувати ідеальне, розраховане життя, і яка зрештою звинуватила його в тому, що він «машина без почуттів».

— Дружина? Як цікаво, — Елеонора холодно всміхнулася. — Що ж, Аріно... Бажаю успіхів. Марк — чудова людина, якщо ви, звісно, любите жити за графіком. Сподіваюся, він уже склав для вас детальну таблицю вашого сімейного життя? Бо свого часу він планував навіть те, про що ми будемо говорити за вечерею. З ним буває... задушливо.

Марк хотів різко обірвати її, але Аріна м'яко, заспокійливо погладила його по руці. Вона зробила крок уперед. Її обличчя світилося найщирішою, наймилішою усмішкою.

— О, ви абсолютно праві, Елеоноро. Його таблиці — це просто витвір мистецтва, — м'яко, але дуже чітко промовила Аріна англійською, не відриваючи погляду від очей суперниці. — Наприклад, він неймовірно ефективно відсікає з нашого життя людей, які не вміють радіти чужому щастю. А щодо графіків... бачите, різниця в тому, що для вас він складав їх, щоб тримати безпечну дистанцію. А для мене він складає їх, щоб розрахувати час доставки моїх улюблених тістечок о третій ночі.

Елеонора злегка зблідла, її поблажлива посмішка здригнулася. А Аріна, зробивши елегантний ковток мінеральної води зі свого келиха, добила:

— Я б сказала, що Марк ніколи не був машиною. Просто для того, щоб чоловік показав своє серце, поруч має бути жінка, а не бізнес-партнер. Виглядаєте чудово, до речі. Хоча цей відтінок срібла трохи зливається з вашим... температурним режимом.

Марк не витримав. Він відверто, щиро розсміявся — низьким, оксамитовим сміхом, який привернув увагу кількох людей навколо. Він обійняв Аріну за талію і подивився на Елеонору поглядом, у якому не було ні злості, ні образ минулого. Лише абсолютна байдужість до неї і безмежне обожнювання до жінки, що стояла поруч.

— Чудового вечора, Елеоноро, — кинув він, і, розвернувшись, повів Аріну до балкона, подалі від натовпу.

Щойно за ними зачинилися важкі скляні двері, відрізаючи шум залу, Марк притиснув Аріну до стіни, обхопивши її обличчя долонями. Його очі горіли.

— Ти рознесла її ще витонченіше, ніж Ковальського на раді директорів, — прошепотів він, вкриваючи її обличчя короткими, палкими поцілунками. — Господи, як же я тебе люблю.

Аріна засміялася, обвиваючи його шию руками. — Вона мене розлютила. Ніхто не має права називати тебе машиною. Ти мій.

Марк зупинився, притулившись своїм лобом до її, намагаючись вирівняти дихання. Лондонське повітря було прохолодним, але між ними іскрило.