Розділ 16

Вони вирішили не відкладати цю мить і, щойно повернувшись до квартири в Кенсінгтоні, сіли на улюблений диван у вітальні. За вікнами вже почали запалюватися перші вечірні вогні Лондона, але у квартирі було неймовірно затишно.

Марк поставив планшет на журнальний столик — той самий, де раніше панував ідеальний порядок, а тепер лежала стопка робочих блокнотів Аріни і, відсьогодні, найважливіший у їхньому житті маленький чорно-білий знімок.

Аріна набрала номер по відеозв'язку. Кілька довгих гудків, і на екрані з'явилася галаслива, тепла київська кухня.

— О, лондонські пташки дзвонять! — радісно вигукнула мама, витираючи руки і поправляючи зачіску перед камерою.

За кілька секунд у кадрі з'явився вітчим, який став позаду дружини, обійнявши її за плечі, а збоку втиснулися Вікуся та брат, намагаючись теж потрапити в об'єктив. Десь на задньому фоні радісно гавкнув собака, почувши знайомі голоси.

— Привіт, рідні! — Аріна широко посміхнулася, відчуваючи, як Марк міцно, але ніжно обіймає її за талію. — Як ви там? Не сильно засипало снігом?

— Тримаємо оборону, — засміявся брат. — Ви краще розказуйте, як ваші справи. Марку, вона там ще не рознесла британський офіс своїми креативними ідеями?

— Поки що офіс тримається, — усміхнувся Марк, перехоплюючи руку Аріни і переплітаючи їхні пальці. — Але ми телефонуємо, бо в нас з'явився... один новий, дуже масштабний спільний проєкт.

Слово «проєкт» він вимовив із такою особливою, м'якою інтонацією, що по той бік екрана запанувала зацікавлена тиша. Вітчим злегка примружився, уважно вдивляючись в обличчя Марка та Аріни, і, здається, першим почав про щось здогадуватися.

— Що за проєкт? — нетерпляче запитала Вікуся, підсуваючись ближче до камери. — Ви відкриваєте новий філіал? Чи тебе знову підвищили?

Аріна тихо засміялася, перевела погляд на Марка, який кивнув їй з абсолютною підтримкою і любов'ю в очах. Вона взяла зі столика чорно-білий знімок УЗД і піднесла його до камери планшета.

— Ми відкриваємо новий етап у нашому житті, — голос Аріни злегка затремтів від емоцій. — У нас буде дитина. Я вагітна.

На кілька секунд зв'язок ніби завмер. На екрані планшета відбивалася гама неймовірних емоцій.

Мама першою порушила тишу. Вона притиснула долоні до щік, і з її очей миттєво бризнули сльози — цього разу абсолютно щасливі. — Боже мій... Донечко... Марку... — тільки й змогла вимовити вона, повертаючись до чоловіка, який міцно притиснув її до себе.

Вітчим дивився в камеру. Його очі теж підозріло заблищали, а на обличчі розквітла така широка, горда усмішка, якої Аріна не бачила вже дуже давно. — Я вас вітаю, діти. Це... це найкраща новина, яку тільки можна було почути, — його голос був низьким, переповненим почуттями. — Марку, тепер на тобі подвійна відповідальність. Бережи нашу дівчинку.

— Більше за власне життя, — абсолютно серйозно і твердо відповів Марк. — Хоча вона вже скаржиться, що я намагаюся контролювати кількість її подушок на дивані.

— І правильно робиш! — крізь сльози засміялася мама. — Нехай слухається! Тобі треба більше відпочивати, Аріно! Ніяких перепрацювань і нервів з тими контрактами!

— Я стану тіткою! — несподівано вигукнула Вікуся, ніби до неї щойно дійшов зміст сказаного. Вона почала стрибати прямо в кадрі, ледь не збивши планшет зі столу. — Ви чуєте? Я буду найкрутішою тіткою у світі!

Брат, сміючись, відтягнув її трохи назад, щоб камера знову стабілізувалася, і показав Марку великий палець: — Вітаю, бос. Здається, ваш ідеальний лондонський графік скоро зазнає серйозних змін.

— Мій графік уже пішов шкереберть, і це чудово, — зізнався Марк, притискаючись щокою до скроні Аріни.

Вони ще довго говорили: обговорювали терміни, те, як Аріна почувається, і плани на майбутнє. Мама вже почала складати в голові список того, що потрібно передати з Києва («бо в тому Лондоні нормальних вітамінів не знайдеш!»), а вітчим тихо, але дуже впевнено сказав, що влітку вони обов'язково чекають їх у гості, хоча б на кілька тижнів.

Коли зв'язок нарешті розірвався і екран планшета згас, у вітальні знову запанувала тиша, порушувана лише ритмічним шумом лондонського дощу за вікном. Але це була наповнена, тепла тиша.

Марк обережно забрав з рук Аріни знімок УЗД, поклав його назад на столик і, обійнявши її обома руками, потягнув на себе, змушуючи зручніше влаштуватися на його грудях.

— Ну що, головний креативний директоре, — прошепотів він, перебираючи пасма її волосся. — Родині ми повідомили. Залишилося якось пережити завтрашній робочий день і не скупити ще одну книгарню дорогою додому.

Аріна тихо розсміялася, заплющуючи очі і слухаючи рівне, спокійне биття його серця.