Розділ 14

Поки Марк і Максим стояли на засніженій терасі, у будинку теж відбувалася своя, не менш важлива розмова. 

Аріна і Аня залишилися на просторій, залитій світлом кухні. Аня дістала гарний керамічний чайник і почала заварювати ароматний трав'яний чай, поки Аріна допомагала їй розставляти чашки.

Між ними не було тієї незручної, натягнутої тиші, яка часто виникає між жінками, що ділять спільне минуле з одним чоловіком. Навпаки, атмосфера була напрочуд спокійною.

— Знаєш, — тихо почала Аня, наливаючи окріп у чайник. Вона зупинилася і, спираючись на стільницю, подивилася на Аріну. — Я ніколи не бачила його таким.

— Яким саме? — м'яко усміхнулася Аріна, зупиняючись навпроти.

— Живим. Вільним від власних правил, — Аня задумливо провела пальцем по краю чашки. — Марк... він завжди був людиною-щитом. Коли в моєму житті настав найтемніший період, він просто взяв усе під свій контроль. Він розписував мій день, контролював лікарів, купував суміші для хлопців, планував усе на п'ять кроків уперед. Він думав, що якщо він контролює хаос, то хаос не зможе нікому нашкодити. Але ціною цього контролю була його власна абсолютна самотність.

Аріна уважно слухала, мимоволі згадуючи їхню першу зустріч у Лондоні. Того холодного, ідеально застебнутого на всі ґудзики директора, який ховався за графіками і дистанцією.

— Він побудував навколо себе стіну, — продовжила Аня, і в її голосі зазвучала глибока, щира вдячність. — Я завжди боялася, що він так і залишиться за нею. Що він ніколи не дозволить собі бути просто щасливим чоловіком, який може зробити помилку, який може чогось не знати або просто відпустити ситуацію. А потім у його житті з'явилася ти.

Аня підвела погляд, і її очі тепло засяяли.

— Ти стала його хаосом, Аріно. Тим самим хаосом, якого він так панічно боявся і який, як виявилося, був йому життєво необхідний. Ти не дозволила йому стати твоїм рятівником, ти стала його партнеркою.

Аріна ледь помітно почервоніла від цих слів, але витримала погляд Ані, відчуваючи до цієї жінки величезну повагу.

— Спочатку ми ледь не повбивали одне одного своїми правилами, — з легкою усмішкою зізналася Аріна, згадуючи рознесену вщент раду директорів і свою війну за кожен пункт контракту. — Він намагався мене захистити, а я намагалася довести, що не потребую захисту. Але правда в тому, Аню, що ми просто були потрібні одне одному, щоб нарешті видихнути. Я розклала свої блокноти на його ідеальному журнальному столику, а він... він навчив мене довіряти.

— Він дивиться на тебе так, ніби ти — центр його всесвіту, — м'яко сказала Аня, наливаючи чай у чашки. Вона простягнула одну Аріні. — Я хочу сказати тобі величезне дякую. За те, що повернула йому здатність любити без оглядки. Він це заслужив, як ніхто інший.

Аріна взяла гарячу чашку, відчуваючи, як приємне тепло розливається по тілу.

— Нам обом пощастило, — щиро відповіла вона. — І... дякую тобі, Аню. За те, що ти була його родиною весь цей час. За те, що хлопці подарували йому стільки світла. Він обожнює їх. І я обіцяю, що в Лондоні в них завжди буде свій куток із динозаврами, які ми з Марком будемо по черзі лагодити.

Аня тихо, дзвінко розсміялася, і останні крихти будь-якої невидимої дистанції між ними зникли остаточно.

У цю мить на кухню зайшли Марк із Максимом. Марк одразу безпомилково знайшов поглядом Аріну. Він підійшов до неї ззаду, звично і владно поклав руку їй на талію, притискаючи до себе, і запитально подивився на обох жінок, які загадково посміхалися.

— Щось мені підказує, що мені варто починати хвилюватися, коли дві найрозумніші жінки, яких я знаю, так мирно п'ють чай, — з удаваною підозрою промовив Марк.

— Ми просто обговорювали твою лондонську квартиру, Марку, — не змигнувши оком, парирувала Аріна, притуляючись спиною до його грудей. — Аня вважає, що нам потрібен собака. Бажано великий і пухнастий, щоб остаточно добити твій мінімалізм.

Марк приречено застогнав, сховавши обличчя в її волоссі, поки Аня з Максимом відверто реготали.

— Я знав. Я знав, що ця поїздка обернеться для мене катастрофою, — пробурмотів він, але його руки лише міцніше стиснули Аріну.

Він дивився на цих людей — на свого колишнього суперника, на жінку, яку колись любив, на їхніх дітей, чий сміх долинав із другого поверху, і на дівчину у своїх обіймах, яка стала його долею. І вперше у своєму житті Марк абсолютно точно знав: йому більше нічого не потрібно контролювати. Його світ нарешті був ідеальним.