Розділ 9

Аріна наблизилася до VIP-зони, де біля інтерактивних стендів стояв Віктор Ковальський. Високий, сивий, із холодними сірими очима, він потягував свій напій і  виглядав як людина, яка прораховує всіх і все на десять кроків уперед.

Вона зупинилася поруч, плавно перевівши погляд на екран стенда.

— Блискуча робота, Аріно, — промовив Ковальський, не повертаючи голови, але помітивши її наближення. — Лондонська преса вже розриває наші прес-релізи на цитати. Виправдали кожну вкладену копійку.

— Дякую, Вікторе Анатолійовичу, — вона м'яко усміхнулася, повертаючись до нього. — Хоча, зізнаюся, робота з британськими підрядниками вимагала жорсткого фінансового контролю. Кожну копійку доводилося перевіряти двічі.

Ковальський нарешті подивився на неї. Його погляд ковзнув по її ідеальній смарагдовій сукні, відзначаючи не лише красу, а й абсолютну впевненість. — Це правильний підхід. Фінанси не прощають халатності.

Аріна зробила легкий вдих. Настав її момент.

— Власне, саме тому я вирішила підійти до вас, — її тон став трохи тихішим, позбавленим світського лоску, набувши ділової, майже конфіденційної інтонації. Вона відкрила свій клатч. — Під час фінального зведення бюджету між київським і лондонським офісами я проводила внутрішній аудит своїх проектів. І, здається, випадково натрапила на масив даних, який вийшов за межі мого допуску.

Ковальський трохи примружився. Його інтерес миттєво загострився. — Що ви маєте на увазі?

— Кілька... аномальних транзакцій із резервного фонду компанії, — Аріна дістала чорний конверт, але поки тримала його в руках. — Суми колосальні. Вони проведені як «операційні витрати», але осіли на рахунках, що не мають стосунку до проектів філіалу.

Вона витримала паузу, дивлячись прямо в його сірі очі.

— Я хотіла звернутися за роз'ясненнями до генерального директора, але побачила, що саме його електронний підпис санкціонував ці перекази. Марка в це втягувати не стала — він повністю завантажений британськими інвесторами. А оскільки саме ви очолюєте фінансовий комітет ради директорів і, як відомо, є гарантом нашої прозорості... я вирішила, що буде правильно показати це вам.

Вона простягнула йому чорний конверт.

Ковальський повільно простягнув руку й узяв його. Його пальці намацали жорсткі грані флешки всередині. Він був занадто розумним гравцем, щоб повірити у «випадковість» такої знахідки. Він перевів погляд з конверта на Аріну. Він побачив у її очах не розгублену співробітницю, а розважливого стратега, який щойно приніс йому відрубану голову його головного конкурента. І найголовніше — вона дала йому ідеальне алібі у вигляді «випадкового аудиту».

На губах Ковальського повільно розтягнулася тонка, хижа усмішка.

— Ви дуже... уважна співробітниця, Аріно, — тихо промовив він, ховаючи конверт у внутрішню кишеню свого піджака. — І ви прийняли абсолютно правильне рішення, звернувшись прямо до мене. Інколи генеральні директори забувають, що резервний фонд — це не їхній особистий гаманець.

— Я лише дбаю про безпеку компанії, — вона скромно опустила очі, хоча всередині неї вибухав адреналін.

— Звісно. Я особисто вивчу ці матеріали. Сьогодні ж. — Ковальський зробив ковток напою, і в його очах уже палав азарт майбутньої корпоративної страти. — І, Аріно... коли в раді директорів відбудуться певні... кадрові перестановки, я обов'язково згадаю про вашу відданість справі. Такі таланти повинні працювати на найвищих посадах, без жодних обтяжливих умов.

Він зрозумів усе. І дав їй гарантію недоторканності.

— Приємного вечора, Вікторе Анатолійовичу, — Аріна граційно кивнула і розвернулася, залишаючи його наодинці зі здобиччю.

Щойно вона відійшла за межі видимості VIP-зони, її коліна зрадницьки затремтіли від напруги. Вона зайшла за декоративну колону, важко видихнула і прикрила очі. Вона зробила це. Вона щойно перевернула гру.

Раптом з тіні крокував Марк. Він опинився так близько, що вона відчула тепло його тіла. Він не питав, як усе пройшло — він усе бачив. Його рука владно й водночас ніжно лягла їй на талію, підтримуючи.

— Ти була бездоганною, — прошепотів він їй на вухо, і від звуку його голосу по її шкірі розбіглися мурашки. — Ковальський щойно написав комусь повідомлення і попрямував до переговорної. 

Шум вечірки поступово віддалявся. Марк не прибрав руку з її талії, а навпаки — впевнено притягнув Аріну до себе і, майстерно маневруючи між офіціантами та гостями, повів її до службових дверей.

За хвилину вони опинилися на закритій терасі лофту, куди не мали доступу гості. Тут було тихо, лише глухо долинав ритм басів знизу. Навколо розкинувся нічний Лондон, виблискуючи мільйонами вогнів, а прохолодне жовтневе повітря миттєво остудило розпашілі від адреналіну щоки.

Аріна підійшла до скляного парапету, сперлася на нього руками і зробила глибокий, тремтячий вдих. Вона більше не мусила тримати спину ідеально рівною. Ланцюг, який душив її останні кілька місяців, нарешті тріснув.

Марк підійшов ззаду. Він мовчки зняв свій піджак і накинув їй на плечі. Цей жест був настільки природним і захисним, що Аріна інстинктивно куталася в нього, вдихаючи його аромат — дорогий парфум із нотками кедра, який тепер міцно асоціювався у неї з відчуттям безпеки.

— Все скінчено, — її голос ще трохи зривався. Вона повернула до нього голову. — Завтра гендиректор буде збирати речі.

— Завтра, — тихо погодився Марк, роблячи крок ближче, відрізаючи їй шляхи до відступу. — Але сьогодні... сьогодні я не хочу думати про раду директорів, бюджети чи корпоративні війни.

Він зупинився впритул до неї. Між ними не залишилося ані лондонської дистанції, ані контрактних заборон, ані недомовок. Тільки ніч, тиша і неймовірна, іскриста напруга, яка тягнулася між ними від самого першого дня, коли вона увірвалася в його кабінет із подвійним еспресо.

Марк повільно підняв руку. Його пальці обережно торкнулися її щоки, немов перевіряючи, чи вона не відсахнеться, як тоді, у кафе. Але Аріна не втекла. Вона сама подалася назустріч його дотику, заплющивши очі і шумно видихнувши.