Розділ 8

Ранок вівторка. Офіс гудів, як вулик — до офіційного відкриття лондонського філіалу залишалося всього три дні. Аріна мовчки розкладала зразки запрошень на своєму столі, намагаючись не дивитися в бік скляного кабінету Марка. Від учорашнього дня між ними висіла глуха стіна.

Раптом на її внутрішньому телефоні блимнув індикатор виклику.

— Зайдіть до мене, — пролунав сухий голос Марка. Жодних імен чи ввічливих преамбул.

Аріна глибоко вдихнула, наче перед стрибком у крижану воду, взяла блокнот і попрямувала до його кабінету. Щойно вона переступила поріг, Марк, не підводячи погляду від монітора, холодно наказав:

— Зачиніть двері, Аріно. І опустіть жалюзі. Усі.

Вона завмерла. В офісі з прозорими стінами опущені жалюзі означали лише одне — розмову, яку не повинен бачити ніхто. Її серце тривожно стиснулося, але вона мовчки виконала вказівку. Кабінет миттєво занурився в напівтемряву, освітлений лише настільною лампою.

Марк підвівся. На ньому не було піджака, рукави білої сорочки були трохи закочені, а погляд... у ньому більше не було вчорашнього льоду. Там палав абсолютно нещадний, хижий вогонь. Він узяв зі столу товсту чорну теку і штовхнув її по полірованому дереву прямо до неї.

— Відкрийте.

Аріна недовірливо подивилася на нього, потім на теку. Її пальці трохи тремтіли, коли вона відкинула обкладинку.

На першій сторінці лежала копія її контракту. На другій — банківські виписки її брата. На третій — документи про передачу боргу.

Вся кров миттєво відлила від її обличчя. Блокнот випав із її рук на підлогу. Вона різко відсахнулася від столу, дивлячись на Марка з абсолютним жахом і люттю.

— Як ви... Ви не розумієте, що зробили! — її голос зірвався на панічний шипіт. — Якщо вони дізнаються, що ви копали, якщо хоч на мить запідозрять, що ми говорили про це... Вони знищать мого брата! Це моє життя, Марку! Я не просила вас лізти туди і не просила мене рятувати!

— А я й не збираюся вас рятувати, — його голос пролунав напрочуд спокійно, але з такою силою, що Аріна миттєво замовкла.

Марк обійшов стіл і зупинився за крок від неї.

— Я не лицар на білому коні, Аріно. І я дуже добре засвоїв урок про те, що не можна приймати рішення за інших людей. Тому я не розірвав цей контракт і не дзвонив до Києва.

Він простягнув руку, перегорнув кілька сторінок у теці і вказав на фінальні документи, яких Аріна раніше ніколи не бачила.

— Це тіньові фінансові звіти генерального директора. Щоб викупити борг вашого брата і прив'язати вас до компанії, він використав резервні корпоративні фонди. Це пряме порушення статуту. Це кримінальна стаття за розтрату, Аріно.

Вона дивилася на цифри з широкими очима, повільно усвідомлюючи масштаб того, що лежало перед нею.

— У раді директорів є людина на прізвище Ковальський, — продовжив Марк, не зводячи з неї пильного погляду. — Він давно чекає помилки гендиректора, щоб зайняти його крісло. У п'ятницю, на відкритті, вони обидва будуть тут, у Лондоні. І ми створимо для них ідеальний майданчик.

Аріна підвела на нього розгублений погляд. — Ми?

— Саме так. Я знайшов зброю, Аріно. Але я не буду бити сам. Я не збираюся вирішувати ваші проблеми за вашою спиною, щоб потім ви почувалися мені зобов'язаною. Ці документи передасте Ковальському ви.

Вона ледь чутно видихнула, наче з її грудей раптом зняли бетонну плиту. Вона очікувала, що владний і схиблений на контролі Марк спробує відсторонити її, взяти все у свої руки, залишивши їй роль безпорадної глядачки. Замість цього він дав їй можливість самій знищити свого ката. Він зробив її рівною.

— Ви розірвете цей ланцюг власними руками, — голос Марка став нижчим, майже оксамитовим. Він подався вперед, і його пальці ледь помітно торкнулися її зап'ястя, яке звело судомою від напруги. — А я буду стояти поруч. І клянуся лондонським туманом, я гарантую, що ніхто у цій компанії навіть не посміє подивитися у ваш бік після того, як ви зробите свій хід.

Аріна дивилася в його темні, впевнені очі, і вперше за багато місяців відчула, що вона не одна. Сльози, які вона так довго стримувала, заблищали на її віях, але це були не сльози слабкості чи відчаю. Це було полегшення.

Вона рвучко витерла очі тильним боком вільної долоні і гордо випнула підборіддя, міцно стиснувши його руку у відповідь.

— Коли прилітає рада директорів? — запитала вона. Її голос знову набув тієї самої дзвінкої, бойової твердості, яку Марк так любив.

На губах Марка з'явилася тонка, небезпечна посмішка хижака, який нарешті знайшов ідеального партнера для полювання.

— У п'ятницю вранці. У нас є три дні, щоб перетворити їхнє грандіозне лондонське відкриття на розкішну корпоративну страту. Повертайтеся до роботи, Аріно. Ми маємо влаштувати для них ідеальне свято. 

Наступні три дні перетворилися на ідеально зрежисовану гру. Для всього лондонського офісу Марк і Аріна залишалися керівником та підлеглою, які просто працювали на межі можливостей перед запуском. Але за зачиненими дверима вони перетворилися на справжній синдикат.

Вони вивіряли кожен крок: як розділити гостей, у який момент ізолювати генерального директора, і як непомітно звести Аріну з Ковальським у VIP-зоні так, щоб це виглядало як випадкова світська бесіда.

П'ятниця наближалася з невідворотністю лондонського експреса.

Вечір відкриття перевершив усі очікування. Лофт у Сохо, який Аріна перетворила на креативний простір, дихав розкішшю. Глибокий смарагдовий колір, за який вона так затято билася з Марком, у поєднанні з теплим світлом і графітовими акцентами, виглядав гіпнотично. Інтерактивні інсталяції збирали навколо себе натовпи захоплених британських інвесторів.

Марк стояв біля барної стійки з келихом шампанського, ідеально виконуючи роль холодного лондонського господаря. Він тиснув руки, стримано усміхався, але його погляд, наче радар, постійно сканував залу.

Рада директорів із Києва прибула пів години тому.

Генеральний директор — огрядний, самовпевнений чоловік із хитрим, чіпким поглядом — поводився так, ніби цей лондонський тріумф був виключно його заслугою. Марк бачив, як той кілька разів спеціально проходив повз Аріну, кидаючи на неї важкі, владні погляди. Погляди господаря, який нагадує своїй власності про те, на чиєму вона повідку.