Розділ 6

Понеділок зустрів офіс у Сохо майже відчутною крижаною напругою.

Коли Аріна увійшла до переговорної, Марк уже сидів на чолі столу. Він був у бездоганному темно-синьому костюмі, кожна лінія якого підкреслювала його статус і абсолютну недоступність. Його погляд ковзнув по ній рівно на секунду — бездушно, наче сканер — і одразу повернувся до документів. Жодного «доброго ранку». Жодного натяку на те, що ще вчора вдень він тримав її руку в кафе і дивився на неї так, ніби вона була єдиною людиною в цьому місті.

Британський лід повернувся, і цього разу він був товщим, ніж будь-коли.

Аріна зайняла своє місце, намагаючись зосередитися на слайдах, але її спина була неприродно прямою. Весь відділ відчував цей різкий перепад температури між ними. Якщо минулого тижня вони були ідеально злагодженим механізмом, який обмінювався ідеями з півслова, то сьогодні кожен коментар Марка на її пропозиції був сухим, різким і формальним.

Він не нападав на неї. Він просто викреслив її зі свого особистого простору. І, як виявилося, для Аріни це було набагато болісніше, ніж будь-які відкриті конфлікти.

Коли нарада завершилася і всі поспішили покинути кабінет, вона затрималася, складаючи папери трохи повільніше, ніж зазвичай.

— Марку... — тихо почала вона, не підводячи очей. — Щодо вчорашнього...

— У нас відкриття за три дні, Аріно, — перебив він її рівним, безбарвним тоном, навіть не відірвавшись від екрана ноутбука. — Я чекаю фінальний звіт по флористиці до шістнадцятої. Решта мене не цікавить. Професійна дистанція, як ви і хотіли.

Вона ледь помітно здригнулася, кивнула, проковтнувши слова, які так і не наважилася сказати, і мовчки вийшла.

Щойно двері за нею зачинилися, Марк відкинувся на спинку крісла і з силою потер скроні.

Він не збирався її відпускати. Те, що він продемонстрував сьогодні вранці, було лише тактичним ходом. Марк знав: якщо тиснути на неї, вона закриється ще більше. Їй потрібна була ілюзія того, що вона контролює ситуацію і що її відмова спрацювала.

Але сам він із самого ранку займався зовсім іншим.

Він натиснув кнопку на клавіатурі, розгортаючи на екрані приховану вкладку. Будучи керівником філіалу, Марк мав доступ до корпоративної бази даних вищого рівня, але того, що він шукав, там не було. Тоді він підняв свої старі зв'язки в лондонській службі безпеки та попросив зробити глибокий запит до Києва.

Він вивчав досьє Аріни останні дві години. І чим більше він читав, тим більше хмурнішав.

Її кар'єра була блискучою. Її портфоліо — ідеальним. Але в її особистій фінансовій історії та контракті на переведення до Лондона була одна величезна, неоново-яскрава аномалія.

Марк вдивлявся у відскановану копію додаткової угоди, підписаної генеральним директором київського офісу і самою Аріною за день до її вильоту в Лондон.

«...У разі розірвання контракту з ініціативи співробітника до завершення тримісячного терміну, або порушення пункту 4.2 (Нерозголошення комерційної таємниці), співробітник зобов'язується виплатити неустойку в розмірі...»

Сума, вказана в контракті, була астрономічною. Вона дорівнювала вартості хорошої квартири в центрі Києва. Жоден креативний продюсер не підписав би таких кабальних умов добровільно, якщо тільки його не загнали в кут.

Але Марка зачепило інше. Він прокрутив сторінку вниз, до фінансових виписок її родини. Півроку тому її молодший брат, який володів невеликою архітектурною студією, потрапив у серйозний скандал із тендером, підставивши впливових людей. Борг, який повісили на нього, з точністю до цента збігався із сумою неустойки в контракті Аріни.

Вона не просто так приїхала до Лондона. Вона відпрацьовувала борг свого брата перед компанією.

Більше того, у контракті був ще один дрібний, але критичний пункт: будь-які особисті стосунки з керівництвом лондонського філіалу під час випробувального терміну розцінюватимуться як конфлікт інтересів, що автоматично анулює її захист і вимагає негайного стягнення боргу. Хтось у Києві дуже добре знав Марка і, вочевидь, вирішив перестрахуватися, тримаючи Аріну на короткому повідку.

Якщо вона зблизиться з ним — вона втратить усе. Її сім'я буде знищена фінансово. Ось чому в її очах учора був такий панічний страх. Вона тікала не від своїх почуттів до нього. Вона рятувала брата і себе від катастрофи.

Марк повільно закрив ноутбук. У його грудях розливалося щось темне і небезпечне.

Він усе життя грав за правилами. Він поважав корпоративну етику, будував таблиці й уникав ризиків. Але зараз, дивлячись на те, як хтось використав відчай цієї яскравої, сміливої дівчини, заганяючи її в пастку, він відчув холодну лють.

Вона думала, що він відступить. Вона сподівалася, що його лондонська гордість змусить його тримати дистанцію всі ці три місяці, щоб вона могла спокійно повернутися додому, виконавши свою місію.

«Ти нічого про мене не знаєш, Марку», — лунали в голові її вчорашні слова.

Він повільно підвівся, підійшов до панорамного вікна і подивився на сірі вулиці Сохо.

— Тепер знаю, Аріно, — тихо промовив він у порожньому кабінеті.

Він не збирався залишати її сам на сам із цією проблемою. Але й діяти прямо було не можна — вона б злякалася ще більше, дізнавшись, що він копався в її минулому. Йому потрібен був план. Бездоганний, хитрий і абсолютно нещадний лондонський план, який дозволить йому розірвати цей контракт, знищити борг її брата і звільнити її, не підставивши під удар.

Відкриття філіалу, на яке мали прилетіти члени ради директорів із Києва, здавалося ідеальним місцем для того, щоб почати гру. Тільки цього разу Марк збирався грати не за правилами.