Розділ 6

На ранок в квартирі було тихо. Емі розбудив шурхіт, який доносився з кухні. Хоч в кімнату і були закриті двері все одно було чути, як хтось порпається. Дівчина ніжилася у жінку на скільки їй дозволяла її нога. Під ковдрою було тепло, тому вона не хотіла вставати, та її режим і звички не давали їй змоги поніжитися довше. Тому вона неохоче стягнула з себе ковдру та всілася на ліжку сонно потираючи очі. Вона глянула на годинник, який показував восьму годину ранку та почала одягатися. 

Вийшовши на кухню вона побачила Едвіна, який готував сніданок. Кілька секунд вона просто таки роздивлялася цього кремезного чоловіка.

— Добрий ранок! — Це прозвучало тихо, але чоловік почув.

— Добрий! Ти чому не лежиш? Тобі краще відпочити сьогодні. — Брюнет обернувся на неї та зробив зауваження, ніби малій дитині.

— Я вже не можу лежати. Мій режим не дозволяє мені цього. І до того ж нам треба з'їздити в офіс. — Зеленоока поглянула на нього і сподівалася, що він зрозуміє її і не буде сперечатися, але ж ні.

— Я сам з'їжджу. — Вона розчаровано похитала головою.

— Знов ти за своє. Я кажу, що я в порядку і можу робити те, що хочу, а ти вперто намагаєшся запевнити мене в іншому. 

— Я... пробач та ти справді маєш відпочити.

— Мені вже краще. Я можу ходити, хоч не так швидко та я можу. Я хочу поїхати на роботу. І крапка. — Емі була вперта та майже зірвалася на крик. 

— Добре, але спочатку треба поснідати. — Кароокий поставив тарілку з їжею, а сам сів навпроти. 

Коли вони зібралися на роботу, то він підхопив її на руки і поніс до машини.

— Я все ж не просила тебе мене нести. — Говорила вона поки він ніс її до машини. Дівчина роздивлялася його обличчя допоки він це не побачив і не повернувся до неї. Їхні вуста опинилися в кількох сантиметрах одне від одного. Едвін зупинився на місці та вдивлявся їй у вічі, а тоді він опустив свої очі на її губи і шумно ковтнув слину. 

— Я й досі пам'ятаю, як ти цілував мене в минулому. — Неочікувано для себе сказала дівчина і її очі розширилися і вона закрила собі рота рукою. А чоловік лише голосно розсміявся. — Я не це мала на увазі. Тобто це, але... просто забудь... забудь.

— То ти хочеш, щоб я тебе поцілував? — Едвін засміявся і на його ланітах з'явилися милі ямочки. Вона задивилася на його ямочки, а тоді прийшла до тями і почала говорити.

— Я не це мала на увазі. Припини сміятися і постав мене вже на землю. — Трохи роздратовано каже вона і вказує на землю.

— Добре. — Едвін посміхається та ставить її на землю біля машини, а тоді нахилившись до неї прошепотів їй на вухо. — Ти така мила, коли злишся. — У Емі сироти пішли по тілу від його слів. Вона похитала головою, коли він відійшов та сіла в машину. Він закрив будинок і сів у машину. 

Всю дорогу вони мовчали, але чоловік легко посміхався та іноді кидав погляди на дівчину. Коли вони йшли в офіс, то спіймали шоковані погляди працівників на собі. Це було зовсім не дивно, бо він буквально ніс її на руках в офіс.

— Я ж казала, що вони будуть витріщатися! — Роздратовано прошепотіла Емілі на вухо чоловіку.

— Мені байдуже. Я не дозволив би тобі з травмованою ногою йти. І... ти сама захотіла приїхати на роботу, тож тепер терпи. — Його рука легко стиснула талію дівчини. Дотики чоловіка були дуже ніжними і приємними дівчині. Він так легко її тримав, ніби вона була легка, як повітряна кулька. 

Доріан відкрив двері до кабінету керівниці та Едвін пройшов у кабінет до пані Лютеї з Емі на руках. Шокований злегка погляд керівниці на цю картину вимагав пояснень.

— Добрий ранок! — Першою привіталася дівчина, коли чоловік посадив її у крісло.

— Добрий. Ранок. Емі, здається я вже попереджала тебе про травми. Бажано їх не отримувати. Що ж... розказуйте, як так вийшло і що там все ж сталося. — Жінка зберігала спокій.

— Проїздом ми були у містечку вкритому густим туманом. Ми все ж сподівалися виїхати з нього, але не вийшло.

— А тоді ми зупинилися в центрі. Там був фонтан з кров'ю замість води. Ми подумали, що треба дізнатися в чому проблема та усунути її. Тоді там ще записи були на тому фонтані. А тоді жінка з'явилася, вона теж дала нам підказку. От ми і зробили те, що від нас хотіли жителі міста. І тільки тоді ми змогли поїхати звідти. — Продовжила дівчина.

— А як ногу травмувала?

— М... я впала з невеликої висоти. Трохи підвернула ногу. Нічого серйозного. За два дні вже бігати буду. — Едвін погрозливо глянув на Емі.

— Вона жартує. Бігати ще зарано. Їй як мінімум тиждень відпочинку треба. — Додав чоловік перевівши погляд на керівницю. Дівчина вигнула брову дивлячись на чоловіка.

— Так, я теж згодна з Едвіном, Емілі. Ти маєш відпочити. Чула вас запросили на бал. От до самісінького балу будеш на лікарняному.

— Але ж у мене ще декілька не закритих справ? — Обуренню дівчини не було меж..

— Емі, я знаю, як ти любиш свою роботу та твої справи передам комусь іншому.

— Я не віддам нікому свої справи і ви це добре знаєте. Можете найняти ще одну людину до моєї команди, але справи свої я не віддам іншій групі. Це неприпустимо, щоб хтось інший брав мої справи. — Емоції зашкалювали, вона була обурена словами керівниці.