Розділ 5

— Нагадайте мені наступного разу, що я якось не безсмертна. - каже Емілі встаючи з підлоги та тримаючись за руку Едвіна.

    Не розрахувавши сил вона встаючи майже влітає в нього. Правим плечем вона втикається в його груди, а чоловік підтримує її за талію іншою рукою, щоб дівчина не впала. Його приємний запах парфумів з нотками дерева врізається в її ніс. Парфуми змішуються з його природнім запахом і це дурманить голову Емілі. Хвилина мовчання дівчина вдихає запах і все ще тримає його за руку і відчуває другу руку на своїй талії. 

    Едвін першим прибирає свої руки та робить крок назад. Емі приходить до тями і теж робить крок від нього. 

— ДСС скоро прибудуть. - чоловік порушивши тишу почав говорити.

— Так... - ледь чуто вимовила вона та незручність знов з'явилася між ними.

    Дзвінок телефону розрізав тишу. Емілі підняла слухавку.

— Доброго вечора, Емілі! - по голосу дівчина здогадалася, що це був Мельников.

— Доброго вечора, Гордію Федорович! Щось сталося?

— Юна леді, ви неймовірні. Шкода, що вас не було на аукціоні та попри це все, що було виставлено на продаж було успішно продано. А ще приємна новина, що все було продано за більшу ціну, ніж я очікував. Тож коли повернетеся приїздіть забрати вашу винагороду.

— Я дуже рада за вас. Ми завтра повернемося і заїдемо до вас. - вони попрощалися та дівчина поклала слухавку і розказала Едвіну цю чудову новину. 

          Мельников запросив їх на бал своєї онуки, без права відмовитися.

    По дорозі додому, наступного дня, Едвін та Емілі проїжджали покинуте місто. Це викликало неабиякий подив і насторожувало, бо коли вони їхали кілька днів тому у цьому місті вирувало життя, а тепер тут пусто. 

       Було хмарно, дощ мжичить і густий непроглядний туман вкрив усе місто. Дивне відчуття не покидало обох. Тіло пронизував холод. Вони переглянулися, коли побачили центр міста. Перед ними був невеличкий фонтан в якому була кров замість води. Повсюди літають ворони й кричать, що аж відлуння йде на кілометри. Вони кружляли містом і не могли виїхати, немов це була пастка. А тоді вони спинилися знов біля того фонтану. 

— Сиди в машині, я зараз. 

— Ні, - вона вхопила його за руку. - Або ми вийдемо разом, або ніхто не піде. Це ризиковано розділятися. - Після її слів Едвін поліз шукати щось у рюкзаку, що лежав позаду. А тоді дістав звідти два ліхтарики, відстежуючі браслети та дві телескопічні кийки (палиці). 

     Він вдягнув браслет на руку дівчини, а тоді й на свою, підключив їх, щоб вони могли бачити хто і де знаходиться. Також чоловік віддав кийку та ліхтарик, а після взяв її за плечі та дивлячись прямо в очі трохи занепокоєний сказав їй бути обережною та не відходити від нього. Вони взяли рюкзаки з усім необхідним та вийшли з машини.

       Широка вулиця з високими будівлями на яких юрмились ворони була вкрита туманом та навіювала жах. Емі йшла поряд та роздивлялася усе довкола шукаючи якусь підказку, а Едвін придивлявся до фонтану та того, що його оточувало. 

    Вони зупинилися за кілька метрів від фонтану. Раптом довкола увімкнулося вуличне світло і почала грати музика в будинку навпроти. Щоб дійти до неї треба було обійти фонтан. Емілі, коли проходила повз фонтан побачила слова вигравіювані на ньому та звернула на це увагу чоловіка. 

*Танець смерті усіх забере. Лиш зі сходом сонця їх поверне. Схід сонця поверніть. Реліквію смерті роздробіть.* 

— І як це має нам допомогти? - дівчина потерла свого лоба. І за секунду перед ними з'являється дух жінки похилого віку в білій сукні.

— Реліквія - це кам'яний скрижаль. Його підземелля ховає. Від нього пісня смерті лине і в танець забера. Дорогу до нього привиди вкажуть. Стережіться вартового, він охороняє скрижаль.

— Як нам його здолати? - поцікавився чоловік.

— Вартового здолає серце, що щиро кохає. А скрижаль розіб'єте клинком смерті. 

— Де його знайти?

— Фонтан покаже, де знайти... Коли розіб'єте реліквію брама зачинеться за дві хвилини.

     Жінка зникла до того, як хтось зміг щось сказати. 

    Емі та Едвін підійшли до фонтану та стали його розглядати. Дівчина торкнулася до руни, яка була на фонтані. І в ту ж мить з крові у фонтані піднявся у повітрі клинок смерті. Чоловік взяв його в руки та уважно роздивився разом з Емі.

— Нам треба йти, бо скоро вже стемніє. Думаю вночі тут ще небезпечніше, ніж вдень. - швидко випалив він.

     Вони вдягнули беруші та вирушили в той будинок. 

    Навпроти вхідних дверей були сходи вниз. Внизу під сходами були велика залізна брама. Вони стояли перед входом кілька секунд. А тоді чоловік повернувся до дівчини і ніжно поклав свої руки на її щоки. Вони обидвоє помітно нервували. 

— Емі... будь поруч, добре? - він уважно роздивлявся кожен сантиметр її обличчя. Вона вміла читати по губах, тож легко кивнула у відповідь. Він обійняв її міцно притискаючи до себе і важко дихаючи від переживань.

          Чоловік все ж не хотів, щоб вона йшла з ним, але лишати її саму він теж не наважився.