Розділ 3

— Щось обрали? — Офіціант з'явився біля столика.

— Я буду окрошку і фруктовий чай з лимоном. — Сказала швидко Емілі. Хоч вона і була дуже голодна, але знала скільки вона зможе з’їсти, тому багато не брала.

— А мені салат "Цезар" та Sweet Bitter, і негазованої води, будь ласка. — Чоловік закрив меню та віддав офіціанту.

— Добре, очікуйте 10-15 хвилин.

Офіціант пішов і якась незручність повисла між Едвіном та Емі.

— То-о-о... чим ти займався поки був безсмертним? — Зеленоока дивилася на нього порушивши тишу між ними.

— Шукав реліквію та тебе. — Від цих слів у дівчини шкіра покрилася сиротами.

— Тож ти ще й досі хочеш мене вбити? — Якось невпевнено спитала вона і в той же момент подумала, що це очевидно і що це тупе питання, тож не дала нічого йому сказати і продовжила. — Не кажи, очевидно, що так. Дурне було питання. — Дівчина відвела погляд до вікна. Тиша знов повисла у повітрі.

— Чим ти займалася... у цьому житті? — Від неочікуваності дівчина перевела погляд на чоловіка. Їй знадобилося кілька секунд, щоб зібратися з думками і відповісти на його питання.

— Я... вчилася, довго шукала своє покликання. Батьки постійно торочили мені про роботу, не багато допомагали. Я знайшла підробіток, накопичила трохи грошей, поїхала від них. Згодом грошей не вистачало, роботи не було, а тоді я випадково зустріла пані Лютею і вона запропонувала роботу. Вона була напрочуд переконливою. Тому я погодилася та отримала роботу. Я була здивована, коли зрозуміла, що робота ідеально мені підходить і подобається.

— А друзі?

— Подружня пара, вони далеченько живуть, рідко спілкуємося. Є ще под… — Зеленоока різко замовкла. Вона збагнула, що забагато розказала. — Питаєш, щоб шантажувати мене? Тільки спробуй, щось зробити моїм близьким, тобі гаплик буде. — Пригрозила дівчина і з ноткою злості поглянула на чоловіка. 

— Ваше замовлення. — Офіціант з'явився вчасно і дівчину попустило.

— Дякую. — Майже одночасно сказали вони.

Після кафе Едвін везе Емі додому. Дівчині приходить смс. Вона витягає телефон та відкриває повідомлення.

Марк: Привіт! Заїдеш сьогодні до мене?

Емілі: Привіт, можу зараз приїхати.

Марк: Чудово, чекаю!

— Хто пише? — Едвін бачив повідомлення і цікавість взяла гору.

— Марк.

— Що за Марк? — Емілі трохи здивовано поглянула на нього. І прочистивши горло додала.

— Колега і друг. У нас в офісі не одна я працюю. Це так, якщо ти не знав. — Вона явно відчула маленьку нотку ревнощів Едвіна. А може їй просто здалося. — Завезеш до нього, будь ласка?

— Так. — Він вдавав, що йому байдуже. Та в нього це погано вийшло. Чоловік хотів дізнатися, хто цей колега, тож погодився підвезти дівчину.

Вони під'їхали до будинку Марка. Емі вийшла з машини, чоловік вийшов за нею. Юнак вже чекав на вулиці і широко посміхався.

— Марк, познайомся. Це Едвін, наш новий колега. Едвіне це Марк. 

— Радий познайомитися з вами! — Хлопець простягнув свою руку до чоловіка, але той не подав руку у відповідь.

— Обійдемося без рукостискання. — Холодно відповів чоловік.

Юнак лише посміхнувся та забрав свою руку. Він зрозумів, хто цей чоловік та хотів ще додати фразу “Не бійся, не вкраду.” Але він не став нічого говорити. Його біляве волосся спадало на чоло, а сірі очі були бездонні. Він був вищий за Емі, але трохи нижчий за кароокого. Він був доволі привабливим. Багато дівчат хотіли з ним познайомитися, але ще жодна не підкорила його серце. Хоча хтозна, можливо він вже закоханий, але ніхто про це не знає.

— Він не дуже привітний. Не звертай уваги. Ходімо вже. — Емі розвернула юнака до дверей його будинку і штовхнула вперед. А тоді розвернулася до Едвіна і крикнула, щоб той йшов за ними. І чоловік поплентався за ними.

— То це те про, що ти казав? — Дівчина поглянула на монітор комп'ютера, де було зображення жінки в сонцезахисних окулярах. Попри це її можна було впізнати. В її волоссі виднілася шпилька-паличка для волосся. — Думаю це вона. І шпилька, і жінка... Ти знаєш, де вона зараз? — Емілі подивилася на юнака, який сидів на стільці поруч.

— Мала, ти сумніваєшся? — Марк поглянув на неї піднявши брови догори. Едвін аж закашлявся від почутого. По його обличчю було зрозуміло, що він не дуже задоволений цією фразою.

— Все добре? — дівчина поглянула на нього.

— Так. — Він прочистив горло і відвів погляд на монітор.

— Я би так не сказала. Старість... — Дівчина знизала плечима і повернулася до Марка. В цей час Едвін стояв у шоці і подумки казав собі *Терпіння мені.* — скинь мені геолокацію, я навідаюся до неї. Думаю сьогодні ще встигну. — Вона поглянула на годинник на руці.

— Ти здуріла? Скоро вже стемніє. Завтра навідаємося разом. — Юнак ледь не зірвався на крик.

— Я відвезу її додому і проконтролюю, щоб вона нічого не утнула. А до тієї пані завтра поїдемо разом. — Юнак і дівчина були шоковані такою заявою.