Розділ 3

— Щось обрали? - офіціант з'явився біля столика.

— Я буду окрошку і фруктовий чай з лимоном. - сказала швидко дівчина.

— А мені салат "Цезарь" та Sweet Bitter, і негазованої води, будь ласка.

— Добре, очікуйте 10-15 хвилин.

    Офіціант пішов і якась незручність повисла між Едвіном та Емі.

— То... чим ти займався поки був безсмертним? - вона дивилася на нього порушивши тишу між ними.

— Шукав реліквію та тебе. - він цих слів у дівчини шкіра покрилася сиротками.

— Тож ти ще й досі хочеш мене вбити? - в той же момент вона подумала, що це очевидно і що це тупе питання, тож не дала нічого йому сказати. - Не кажи, очевидно, що так. Дурне було питання. - вона відвела погляд до вікна. Тиша знов повисла у повітрі.

— Чим ти займалася... у цьому житті? - від неочікуваності дівчина перевела погляд на чоловіка.

— Я... вчилася, довго шукала своє покликання. Батьки постійно торочили мені про роботу, не багато допомагали. Я знайшла підробіток, накопичила трохи грошей, поїхала від них. Згодом грошей не вистачало, роботи не було, а тоді я випадково зустріла пані Лютею і вона запропонувала роботу. Вона була напрочуд переконливою. 

— А друзі?

— Подружня пара, вони далеченько живуть, рідко спілкуємося. - кілька секунд мовчання. Емі збагнула, що забагато розказала. - Питаєш, щоб шантажувати мене? Тільки спробуй, щось зробити моїм близьким, тобі гаплик буде. - пригрозила дівчина і з ноткою злості поглянула на чоловіка.

— Ваше замовлення. - офіціант з'явився вчасно і дівчину попустило.

— Дякую. - майже одночасно сказали вони.

    Після кафе Едвін везе Емі додому. Дівчині приходить смс.

*Привіт! Зайдеш сьогодні до мене?*

*Привіт, можу зараз приїхати.*

*Чудово, чекаю!*

— Хто пише? - Едвін бачив повідомлення і цікавість взяла гору.

— Марк.

— Що за Марк? - вона трохи здивовано поглянула на нього.

— Колега. У нас в офісі не одна я працюю. Це так, якщо ти не знав. - вона явно відчула маленьку нотку ревнощів Едвіна. - Завезеш до нього?

— Так. - він вдавав, що йому байдуже. Та в нього це погано вийшло.

    Вони під'їхали до будинку Марка. Емі вийшла з машини, чоловік вийшов за нею. Юнак вже чекав на вулиці. 

— Марк познайомся. Це Едвін, наш новий колега. Едвіне це Марк. 

— Радий познайомитися з вами! - хлопець простягнув свою руку до чоловіка, але той не подав руку у відповідь.

— Обійдемося без рукостискання. - холодно відповів чоловік.

    Юнак посміхнувся та забрав свою руку. Його біляве волосся спадало на чоло, а сірі очі були бездонні. Він був трохи вищий за Емі. Він був доволі привабливим. Багато дівчат хотіли з ним познайомитися, але ще жодна не підкорила його серце.

— Він не дуже привітний. Не звертай уваги. Ходімо вже. - дівчина розвернула юнака до дверей його будинку і штовхнула вперед. А тоді розвернулася до Едвіна і крикнула, щоб той йшов за ними. І чоловік поплентався за ними.

— То це те про, що ти казав? - дівчина поглянула на монітор комп'ютера, де було зображення жінки в сонцезахисних окулярах. Попри це її можна було впізнати. В її волоссі виднілася шпилька-паличка для волосся. - Думаю це вона. І шпилька, і жінка... Ти знаєш, де вона зараз? - вона подивилася на юнака, який сидів на стільці поруч.

— Мала, ти сумніваєшся? - він поглянув на неї піднявши брови догори. Едвін аж закашлявся від почутого.

— Все добре? - дівчина поглянула на нього.

— Так. - він прочистив горло і відвів погляд на монітор.

— Я би так не сказала. Старість... - вона знизала плечима і повернулася до Марка. В цей час Едвін стояв у шоці і подумки казав собі *Терпіння мені.* - скинь мені геолокацію, я навідаюся до неї. Думаю сьогодні ще встигну. - вона поглянула на годинник на руці.

— Ти здуріла? Скоро вже стемніє. Завтра навідаємося разом. - юнак ледь не зірвався на крик.

— Я відвезу її додому і проконтролюю, щоб вона нічого не утнула. А до тієї пані завтра поїдемо. - юнак і дівчина були шоковані такою заявою.

— З чого б це тобі перейматися цим? - вона запитально поглянула на Едвіна.

— Чим конкретно?

— Усім... До мого дому йти не більше 10 хвилин. І вгомоніться вже обидва. Я й сама можу до неї навідатися. Марк, ти прекрасно знаєш, що я можу впоратися з цим. Мене до цього готували. Ок? - Емі спокійно пояснила хлопцям, але схоже це не подіяло.

— Емі, я хвилююся за тебе. Будь ласка, не ходи туди сама. Ти ж знаєш, нам заборонено ходити до тих виродків поодинці.

— Тоді з нею піду я. - чоловік втрутився в розмову.

— Я вас погано знаю, тож з нею піду я.

— Ви шо два півня?! Ще побийтеся за те, хто піде зі мною. - вона підвищила голос, щоб її почули. - Підемо прямо зараз разом. Таке влаштовує усіх? - вона намагалася стримувати гнів.