Розділ 2

Емілі покинула крамницю та думки про те, що там сталося та те, що зараз там відбувається не покидали її.

* Вони знайомі? Він же не вб'є мене раніше, ніж я зможу повернути собі пам'ять?! Хоч би не сталося чого після тієї розмови… Цікаво про що вони зараз говорять?* 

Вона швидко похитала головою, щоб позбутися думок та швидше пішла до офісу пані Лютеї. На неї чекала нудна паперова робота, яку вона ненавиділа усім своїм єством.

Вже в офісі дівчина сиділа серед паперів та складала справи в окремі теки. Вона й не помітила, як почала озвучувати думки вголос. 

— Якого милого я маю цим займатися?! Чому саме мені доручили сидіти в архіві?! — За її спиною почувся шурхіт. Від несподіванки дівчина аж підскочила на стільці і повільно повернулася в сторону, де було джерело звуку.

— Ти добре з цим справляєшся. А ось ще папери. — Чоловік на вигляд років 50-ти підійшов до столу та поклав на стіл папери. Від кількості паперів дівчина застогнала. — Для тебе вже підготували нову справу, тож розбереш папери і зайдеш до пані Лютеї. — Емі кивнула погоджуючись. Чоловік виглядав суворим та попри це до Емі він ставився добре. Його смокінг, високий зріст, чорне волосся та блакитні очі робили його привабливим, але все ж суворим на вигляд.

— Добре. — Здивування не було на її обличчі, та натомість вона вже була втомлена. — Після горнятка кави продовжу, бо мій мозок вже закипає. 

Після цього вона підвелася та попленталася до зони відпочинку в офісі. Там були кавовий автомат та холодильник, де вона лишала обіди, коли проводила весь день в офісі. Були дні, коли Емі виконувала доручення поза офісом. Це було найкращою частиною її роботи. 

— У нас новий співробітник. — Чоловік знов з'явився неочікувано, чим налякав Емі. Вона ледь горнятко з рук невиронила. 

— Доріане, ви хоч якось попереджайте про свою присутність, будь ласка. — Емілі поглянула на чоловіка і поглядом благала його не лякати її своєю ледь чутною ходьбою.

— Ви ж знаєте, що я не можу ходити гучніше?! Але я спробую щось вигадати. — Секундне мовчання повисло в повітрі, а тоді чоловік додав. — То ви йдете знайомитися з колегою? Він у кабінеті пані Лютеї, вони вас вже чекають. — Наостанок він глянув запитально, а тоді зник за дверима.

Емі нічого не лишалося, як просто піти у кабінет керівниці. Та яке ж було її здивування, коли вона зайшовши у кабінет побачила Едвіна. Пані Лютея запропонувала сісти у крісло навпроти нього та обговорити подальшу роботу. Дівчина так і зробила.

— Отже, Емілі! Від тепер ви будете працювати разом. — Здивовані дівочі очі дивилися то на Едвіна, то на жінку. В погляді читалося нерозуміння ситуації і перш ніж Емі змогла сказати щось, пані Лютея продовжила. — Відмов я не приймаю… Будете працювати над новим завданням, яке я вже підготувала. — Лютея простягає два конверти розміром А4 і дає кожному з них. — Тут уся інформація про предмет, пошуком якого ви будете займатися. Почнете завтра зранку. А поки ви можете йти. І Емі... Доріан принесе тобі ще декілька паперів. Зробиш роботу і теж можеш йти додому.

— Доріан вже приніс мені папери. Але пані Лютеє, ви дійсно вважаєте, що це гарна ідея мені з ним працювати? — Беручи конверт сказала Емілі вказуючи на чоловіка, що вже стояв позаду неї.

— Емі, я впевнена у своїх словах і діях на всі сто відсотків. І я даю тобі гарантію, що він тобі не зашкодить. Правда ж Едвіне? — Жінка поглянула дівчині за спину, де стояв чоловік і м'яко посміхнулася.

— Так, пані Лютеє! — Погляд його був серйозним. 

— Добре, якщо ви впевнені в цьому, тоді най буде так. — Дівчина трохи вклонилася та вийшла з кабінету пройшовши повз Едвіна. Його легкий аромат парфумів причаровував Емі та вона вміла себе контролювати, тож не показувала те, що відчуває. Вміти себе контролювати — це важлива навичка.

— До побачення, пані Лютеє! — Чоловік вклонився та вийшов слідом за Емілі.

Дівчина закінчила роботу та вийшла з офісу. Дорогою додому вона думала про те, що буде завтра і як вона буде працювати з Едвіном. Вже вдома вона відкрила конверт та ознайомилася з вмістом. У конверті лежав лист з примітками, де можна знайти цю річ та у кого вона в теорії має бути. Також був детальний опис предмету.

Ранок. Сьома тридцять.. Емі збирається на роботу, як раптом їй приходить сповіщення на телефон. 

Едвін: Я заїду за тобою о 8:30. Будь готова!

— Що це в біса таке? — Здогадатися було не важко хто це, але вона вирішила все ж спитати та перевірити.

Емілі: Едвіне?

Едвін: Так. Не забудь поснідати, бо їсти будеш ще не скоро.

Емілі: Звідки в тебе мій номер?

Едвін: Це єдине, що тебе хвилює? Добре! Твій номер мені дала пані Лютея. Хвилюватися треба не про це, зайченятко!

— Він узагалі знає, що зайці їдять свої екскременти?! Він думає, що я його боюся?! — Її обличчя скривилося від думок в голові.

Емілі: Якщо тобі цікаво, то я не боюся тебе. Спробуєш щось утнути і начувайся.

Едвін: Дуже мило з твого боку, збирайся скоріше. Не дочекаюсь нашої зустрічі!

— Гад такий! — Випалила вона зі злості. — Хай тільки спробує щось зробити. Йому торба!