Розділ 2

    Емілі покинула крамницю та думки про те, що там сталося та те, що зараз там відбувається не покидали її.

        * Вони знайомі? Сподіваюся він не вб'є мене раніше, ніж я зможу повернути собі пам'ять. Хоч би не сталося чого після тієї розмови. Цікаво про що вони зараз говорять?* 

       Вона швидко похитала головою, щоб позбутися думок та швидше пішла до офісу пані Лютеї. На неї чекала нудна паперова робота, яку вона ненавиділа.

       Вже в офісі дівчина сиділа серед паперів та складала справи в окремі теки. Вона й не помітила, як почала озвучувати думки вголос. 

— Якого милого я маю цим займатися?! Чому саме мені доручили сидіти в архіві?! - за її спиною почувся шурхіт. Від несподіванки дівчина аж підскочила на стільці і повільно повернулася в сторону, де було джерело звуку.

— Ти добре з цим справляєшся. А ось ще папери. - чоловік на вигляд років 50-ти підійшов до столу та поклав на стіл папери. - Для тебе вже підготували нову справу, тож розбереш папери і зайдеш до пані Лютеї. - він виглядав суворим та попри це до Емі він ставився добре. Його смокінг, високий зріст, чорне волосся та блакитні очі робили його привабливим чоловіком, але все ж суворим попри це все.

— Добре. - здивування не було на її обличчі, та натомість вона вже була втомлена. - Після горнятка кави продовжу, бо мій мозок закипає. 

     Після цього вона підвелася та попленталася до зони відпочинку в офісі. Там були кавовий автомат та холодильник, де вона лишала обіди, коли проводила день в офісі. Були дні, коли Емі виконувала доручення поза офісом. Це було найкращою частиною її роботи. Їздити забирати речі та виконувати замовлення та доручення пані Лютеї у неї виходило краще, ніж всидіти на одному місці.

— У нас новий співробітник. - чоловік знов з'явився неочікувано, чим налякав Емі.

— Доріане, ви хоч якось попереджайте про свою присутність. - вона поглянула на чоловіка і поглядом благала його не лякати її своєю ледь чутною ходьбою.

— Ви ж знаєте, що я не можу ходити гучніше?! Але я спробую щось вигадати. - кілька секунд мовчання. - То ви йдете знайомитися з колегою? Він у кабінеті пані Лютеї, вона вас вже чекає. - він глянув запитально, а тоді зник за дверима.

    Емі нічого не лишалося, як просто піти у кабінет керівниці. Та яке ж було її здивування, коли вона зайшовши у кабінет побачила Едвіна. Пані Лютея запропонувала сісти у крісло навпроти нього та обговорити подальшу роботу.

— Отже, від тепер Емілі ви будете працювати разом. - здивовані дівочі очі дивилися то на Едвіна, то на жінку. В них читалося нерозуміння ситуації і перш ніж Емі змогла сказати щось, пані Лютея продовжила. - Відмов я не приймаю. Будете працювати над новим завданням. - жінка простягає два конверти розміром А4 і дає кожному з них. - Тут уся інформація про предмет, пошуком якого ви будете займатися. Почнете завтра зранку. А поки ви можете йти. І Емі... Доріан принесе тобі ще декілька паперів. Зробиш роботу і теж можеш йти додому.

— Пані Лютеє, ви дійсно вважаєте, що це гарна ідея мені з ним працювати? - беручи конверт сказала Емі.

— Емі, я впевнена у своїх словах і діях на всі сто відсотків. І я даю тобі гарантію, що він тобі не зашкодить. Правда ж Едвіне? - жінка поглянула дівчині за спину, де стояв чоловік і м'яко посміхнулася.

— Так, пані Лютеє. - погляд його був серйозним. 

— Добре, якщо ви впевнені в цьому, тоді най буде так. - вона трохи вклонилася та вийшла з кабінету пройшовши повз Едвіна. Його легкий аромат парфумів причаровував Емі та дівчина вміла себе контролювати, тож не показувала те, що відчуває. 

— До побачення, пані Лютеє! - чоловік вклонився та вийшов за Емі.

    Емі закінчила роботу та вийшла з офісу. Дорогою додому вона думала про те, що буде завтра, як вона буде працювати з Едвіном. Вже вдома вона відкрила конверт та ознайомилася з вмістом. У конверті лежав лист з примітками, де можна знайти цю річ та у кого вона в теорії має бути. 

    Ранок. 07:30. Емі збирається на роботу, як раптом їй приходить сповіщення на телефон.

*Я заїду за тобою о 8:30. Будь готова!*

— Що це вбіса таке? - здогадатися було не важко хто це, але вона вирішила все ж спитати.

*Едвіне?*

*Так. Не забудь поснідати, бо їсти будеш ще не скоро.*

*Звідки в тебе мій номер?*

*Це єдине, що тебе хвилює? Твій номер мені дала пані Лютея. Хвилюватися треба не про це, зайченятко.*

— Він узагалі знає, що зайці їдять свої екскременти?! - її обличчя скривилося від цієї думки.

*Якщо тобі цікаво, то я не боюся тебе. Спробуєш щось утнути і начувайся.*

*Дуже мило з твого боку, збирайся скоріше. Не дочекаюсь нашої зустрічі!*

— Гад такий! - випалила вона зі злості. ‐ Хай тільки спробує. Йому торба!

    Дівчина поснідала та вдягла чорні джинсові штани, чорне боді під них, молочного кольору рубашку та білі кросівки. Взяла чорну сумочку та поглянувши на телефон, де виднілося сповіщення від Едвіна вийшла з будинку. 

    Навпроти будинку стояв чорний форд мустанг, а Едвін сперся на нього та уважно дивився на Емі. Він був одягнутий у білу футболку, чорні спортивні штани і білі кросівки. Його очі були сховані за сонцезахисними окулярами. Дівчина ж мала поганий зір, тож носила окуляри для зору або лінзи. Сьогодні вона почувалася погано, тож одягнула окуляри.