Пролог. Емілі

Я звичайно знала, що буде важко знайти нову роботу, але ж не настільки?! Усі вакансії поділялися на ті, що вимагають багато — платять мало, або платять нормально, але працюєш безвилазно і вимоги завищені. Сиджу тепер в кав’ярні і думаю, де знайти б цікаву роботу і добре оплачувану. Софія, моя подруга, пропонувала до неї переїхати. Казала, що у них в місті робота є. І зараз ця ідея мені здається найліпшою з усіх. 

Беру квитки на найближчий рейс до подруги і бігом збираю речі. За годину вже сиджу в поїзді та споглядаю осінні пейзажі за вікном. Обожнюю осінь. Не жарко і не холодно, як зимою. І кольорова гама за вікном просто ідеальна. Під мій настрій навіть дощик мжичить на вулиці. 

Батькам ніколи не подобалося, що я йду за покликом серця та шукаю роботу до душі. Мовляв, чого ти бігаєш з роботи на роботу, носом вернеш. Роботи купа, а ти подиви примхлива яка стала. І це ще не кажучи про те, що я закінчила університет по спеціальності, яку вони вибрали для мене. Мене навіть питати не стали. Тому після отримання диплому я просто таки поїхала від них. Змінювала роботу. Шукала своє, як то кажуть.

У Софії прожила тиждень. Ходила на співбесіди, але не знайшла того, що шукала. Подруга навіть вмовляла до неї піти працювати, але я відмовилась. Не люблю я офіси та паперову роботу. Духота, а не робота.

Сиджу знов у кафе і п’ю свою каву. Милуюся видами цього напрочуд гарного та дивовижного міста. Навпроти мене сідає жінка. Не одразу розумію, що взагалі відбувається. І слова не встигаю вимовити, як пані починає говорити до мене. 

— Емілі, мене звати Лютея. Знаю, що ти шукаєш роботу.

— Стоп! — Виставляю руку перед собо. Хочу второпати дещо. Звідки вона мене знає і чого вона хоче. 

Нічого не подумайте, але одного разу я навіть тікала від сталкера. При тому всьому, що я його не знала. Він один раз побачив мене у кав’ярні і всіма правдами та неправдами довідався хто я така і де живу. Вийшло так, що його арештували, але я все одно переїхала з того міста від гріха подалі. 

— Звідки ви знаєте моє ім’я? І чого ви хочете? — Намагаюсь говорити твердо, але страх біжить швидше. Від цього мій голос не так, як я би хотіла звучить.

— Про тебе я почула від твоєї подруги. Софії. Вона працює у нас. Хотіла тобі запропонувати приєднатися до нашого агентства. — А жінка спокійна, як ніколи.

— Я вже їй сказала, що паперова робота не для мене. 

— У нас є інші відділи, які виконують менше паперової роботи і більше працюють на виїздах. — Оп-оп, а оце цікаво. — Я знаю, що у тебе гарна фізична форма і ти дуже розумна і кмітлива. Нам треба такі працівники, як ти.

— Яка зарплата, умови роботи, графік? — Зацікавила, то тепер і подробиці можна дізнатись.

Пані Лютея розказала все в дрібницях та сказала, що є ще одна причина з якої я маю погодитись. Було дивно це почути, але я все ж вислухала її.

— Тоді я правильно розумію? Робота у вас надасть мені можливість розвиватися в тій сфері, що мене цікавить. А також надасть захист від цього чоловіка? — Я би сумнівалась в хороших намірах цієї жінки, але мої сни, в яких я бачила цього чоловіка не дають спокою. Кожен раз, коли він з’являється в моєму сні, то вбиває мене. І щось мені підказує, що все це правда, тому я не вагаючись погоджуся на її пропозицію роботи.

— Все вірно, — сіроока жінка мило посміхнулась, а тоді я швидко відповіла.

— Я згодна. — Вона явно не очікувала, що я одразу погоджуся. — Я згодна у вас працювати. 

Знала би я, що ця робота буде насичена пригодами і шокуючою правдою минулого життя…