Ненавиджу цю традицію 4

Образ Дори у згадках був таким сильним і яскравим, що  потеплішало на серці, посвітлішало в підземеллі. Слова полилися самі собою.
Ічніїтки слухали історію про знайомство Вічного Короля з дивною асистенткою мага, дівчиною, яка навіть в арджазійському палаці ходила в старому одязі. Слухали уважно, намагаючись якомога тихіше жувати  порізані тонкими кусочками яблука. 
 Відповідна мозаїка з правди сконстроювалася в умі за одну мить ще до того, як Ірелька почала розповідь, а тепер лиш попутно її відточувала. Фокусувалася на справжніх деталях і багато чого недоговорювала — щоб зійшло за казку для ічніїток. Судячи з усього, вона подобалася, хоча все відбувалося не настільки красиво, як у романах про кохання, які нишком читала, і Різарт не був тоді надто упевненим в собі, але на тлі юнацької наївності його шляхетність ще більше підкорювала серце. Час від часу Ірелька зиркала на напруженого і задуманого Равда, вірніше, на ілюзію Вічного Короля. Ось він підняв підборіддя, ось недовірливо скинув брову, ось щиро здивувався. Схоже, теж не вірить, що Різарт міг засиджуватися в бібліотеці допізна. 
Адор Великий стер йому всі спогади про Дору, а час і влада змінили характер. Осяйний, а він колись був таким милим... 
Ірелька піддалася імпульсу і змалювала короля так, як бачила: зовнішність, одяг, сад і — ту крихту пирога на його губі, що змахнула Дора; трішки червоніючи, описала, як Різарт нахилився над нею і поцілував...
Що було далі, ічніїтки додумають самі.
Правду Ірелька розповість окремо подругам на наступному яблучному дні, а зараз можна лише розказати, як маг розлютився через яблучний пиріг.
 А потім почала розповідати про себе. Теж правду:
— Виховувала мене тільки мама, але дитинство було щасливим. Вічного Короля я бачила кілька разів. Він несподівано прибув на моє день народження і подарував неймовірний подарунок. 
Ірелька осіклася. Найчудовіший день в житті, коли вони колихали зорі, небо, перевернуте у озерні води… І таке ж бездонне почуття до Вічного Короля, яке тоді було таким прекрасним, а тут…
“І в що я вплуталася?!" 
Почуття до Різарта здалося порочним, а сама собі — брехухою.
Жванка показала кулак: тримайся, мовляв, я теж ненавиджу цю традицію. Равд виразно очікував продовження.
— Тут, в академії, я через нього.
Далі перефразувала те, що було у попередніх розповідях про бажання бачити короля у доброму здоров'ї і щиро доповнила від себе:
 — Сподіваюся, Вічний Король і колишня асистентка незабаром знову зустрінуться. Можливо, вони навіть помиряться з магом, і він простить їм яблучний пиріг. 
Раптом по спині, руках побіг холодок, в залі дмухнуло  небезпекою.
“Зі згадкою про Адора потрібно обер.." 
Чи можна недодумати слово? Напевно, ні.
Бо повітря розрідилося, забриніло, простір затріщав, як лід на озері. 
Час ніби стрибнув назад, на початок розповіді, і ще й доволі дивно: звуки, з якими ічніїтки їли яблука, стихли, а кожне вимовлене  слово здавалося гучнішим, накладеним одне на одне. Ірелька відчула на собі хижу, стародавню, могутню увагу.  “Сьогодні у світі Світлих Туманів розповідь чула не лише Дора" , — зрозуміла раптом і квапливо завершила розповідь:
— У мене все! 
Тиша насторожувала. 
Стрілки годинника не рухалися.
"Ну ж бо, хитніться!”
— Тук... тук… — нарешті час відмер. Відчуття, що крига світів зімкнулася, хижа увага потьмянішала, ічніїтки заворушилися. 
 Руз заплескала в долоні, за нею інші.
Ірелька зітхнула з полегшенням.
— Ненавиджу цю традицію, я повірила кожному слову, — зітхнула Жванка. 
— А хіба це була не чиста правда? — Біліна жартівливо закліпала, роззираючись.  
Лася повернула голову своїм характерним рухом:
— А помітили, як добре працює в розповіді така незначна деталь, як яблучний пиріг? 
“Незначна!" —  Ірелька посміхнулася. 
— Іріель, виявляється, дуже вправна у "невинних позитивних історіях”, — продовжила Лася. — Дякую, Равде, що запропонував послухати саме її, було дуже цікаво!
Фраза прозвучала двозначно і не зовсім як комплімент.
“Більше ніколи не розповідатиму яблучні історії малознайомим людям.”

— Зібрання закінчене!  — З одним граційним помахом Ласіної кисті корали зібралися в намисто, з іншим — Ірелька подумки згадала штюха, бо стільці з ічніїтками ковзнули під стіни. Ледве не упала. Каштанове волосся закрило половину усмішки Ласі.

— Про кого ти розповідала? —  Равд підійшов нечутно.
Ірелька здригнулася, обернулась і опинилася в руках ілюзіона: він обережно притримав її за плечі. Помах вій примружених, надто допитливих зелених очей — і в серці здійнялося некероване хвилювання.
Це ж треба так реагувати на ілюзію! Ще й під пильним поглядом.
Ірелька скинула з себе теплі  руки, до речі, набагато приємніші, ніж раніше, і відступила.
— Тут не обов'язково називати імена, так? Це ж вигадка. 
Швиденько підійшла до Руз, що, як і деякі ічніїтки, набирала собі фруктів.
 І чого розхвилювалася? Це ж просто Равд.
Руз, користуючись нагодою вручила кілька апельсинів.
Старші ічніїтки вже йшли додому; Ірелька зауважила, що вони нічого не брали, а між собою прощалися поцілунком і теплим “бувай, сестричко”. 
— Твоя вигадка виглядала дуже правдоподібно, — Равд знову наблизився.
— Правдоподібно, бо його величність король Арджайзи особистість настільки спонтанна і багатогранна, що від нього можна очікувати чого завгодно, — відповіла Руз замість Ірельки з недоречною веселістю. — Ходімо додому, Іріель? 
— Зачекайте хвильку, — Равд знову  притримав.
 Осяйний, навіть знаючи, що перед нею ілюзіон, Ірелька сама хотіла зачекати — щоб трохи побути в приємних обіймах, щоб надивитися у зелені очі.
— То у Різарта був роман зі срібнокосою діною? Як її звали? У мене відчуття, що я її знаю, але… 
— Може був, може й ні. Це все неважливо, Равд, — Ірелька поклала на стіл апельсини.
— А мені здається, важливо, — Равд узяв Ірелькині руки в свої долоні. 
 —  Равд, будь ласка, створи портал, —  застогнала Руз. Вона захопила ще й Ірелькині апельсини, і тепер вони випадали, — Наразі я надто втомлена, щоб користуватися магією.
— Гаразд, — він змахнув рукою, виникла арка. В мерехтливому сяйві проглядалася кімната Розани.
Вона попрощалася і хутенько зникла.
— Теплої ночі, — Ірелька рушила слідом, проте її не пустили, а арка потухла.
— Ми недоговорили, — пояснив Равд.
— Про що? 
— Ну, про все…Ти ж моя дівчина. Невже “теплої ночі” достатньо, щоб попрощатися? 
Отак підеш і не поцілуєш? — зелені очі всміхалися, і від ніжності цієї усмішки занило в грудях. 
— Тоді поцілую я, — він раптом схилився й торкнувся губами щоки. Затримався на хвильку, ніби вдихаючи запах шкіри.
— Равд, це все неправильно, — Ірелька вперлася долонями в його груди.
— Що саме? — ілюзіон відступив, щоб заглянути в очі.
— Все! Поцілунок, ілюзії, те, що ми в цьому залі, неправильно! Я не повинна бути ічніїтках Але чомусь тут… Я заплуталася і втомилася, мені час додому, — Ірелька опустила очі.
— Гаразд. Ти маєш рацію. Насправді я теж так вважаю, —  погодився Равд дуже серйозно і створив портал в кімнату Руз. — Іди відпочивай. Завтра з усім розберомося, все  розплутаємо і поцілуємося правильно. 
Уже в порталі Ірелька відмітила ще одну неправильність: в раптовій легкості на душі.