Ненавиджу цю традицію 3

Пізній ранок, арджазійське місто, чепурненькі крамнички. Пахне недавнім дощем, випічкою з корицею; десь мелодійно калатнув дверний дзвінок, повз, легко цокаючи каблучками й війнувши трояндовими парфумами, пройшла трійця шляхетних дін.
Мама Жванки з кількома пакунками в руках заклопотано озирається на молодшу сестру, яка фліртує з надто хвацьким дінаром біля магазину квітів. Піджимає губи, робить рух вперед, не дивлячись куди йде,  — і  наштовхується на Різарта.
Зелений погляд. Міський шум стихає, один з пакунків випадає з рук, з нього вислизає рожева мереживна сукня, потрапляє в калюжу, а Жванкина мама не бачить, збентежено белькотить вибачення.
Образ Різарта у розповіді Жванки ще яскравіший, ніж накинута на Равда ілюзія, що зараз  дивиться з крісла у темному кутку.
“Осяйний, чи не дінайська магія це часом?" — Ірелька трохи злякалася: надто гарно, надто чітко уявила все:  Різарта, рожеву піну з мережева й шовку в калюжі край бруківки, розгублену діну, те, як знайомо опустилися краєчки її губ, коли побачила, що сталося з дорогою покупкою.
А Різарт… Звісно, це в його стилі: заспокоїти, підняти сукню, що впала, відновити, при цьому сказати комплімент і делікатно запропонувати надати тканині іншого відтінку, того, який краще підходив би до очей прекрасної незнайомки.
Мама Жванки за "прекрасну незнайомку” подякувала, але не повірила і змінити колір відмовилася — сукня для сестри, а не для неї: вона сама бали не відвідує.
— Наступного дня, — розповідала замріяно Жванка, — Різарт надіслав у подарунок красиву сукню, яка личила саме мамі, і запрошення на бал. Вона не змогла відмовитися.
Ірелька слухала і вірила, що Різарт міг захопитися скромною, надмірно турботливою старшою сестрою.
Вірила, що він здатен показати їй смак любові, розкрити світу і навіть самій собі, перекрутивши і переінакшивши життя у кращий бік. Жванкина мама народила дівчинку, яку обожнювала, а менші сестри, позбувшись уже по суті непотрібної опіки, зітхнули вільніше.
— Після розлучення з Різартом мама стала більш упевненою в собі, справи пішли вгору, — розповідала далі Жванка. — А невдовзі вона одружилася з чудовою людиною, яку по-справжньому покохала.
Нещодавно мама віталася з Різартом і нітрохи не ревнувала до його обранниці, бо має своє особисте щастя.
Далі йшлося про подарунки на дні народження і про те, як він магічним чином знає, коли Жванці погано, щоб появитися й сказати слова підтримки, або навпаки, принести троянди у моменти радості.
Жванка сподівалася, що татко й надалі буде таким уважним і ще довго перебуватиме в доброму здоров'ї.
Як не дико, в кінці розповіді Ірелька заплескала разом з усіма, вона вірила — згадалася Дейра, як Різарт відносився до неї, букет квітів навіть на її, Ірелькин, день народження, те, як намагався втішити, коли, як він гадав, їй не вдалося вступити до академії.
— Так, він такий, — прошепотіла Руз збоку.
— Ох, мій Осяйний, — застогнала Жванка. — Ненавиджу цю традицію. Вже втретє дурю народ. Пробачте, мене мамцю, татусю… Вони ж — вона вказала на Ірельку і Руз, — вірять! Ще раз повторю і сама повірю, що Вічний Король мій татко. 

Лася на це тільки усміхнулася:
— Чим більше віри, тим рідніші сестри. Для цього й збираємося.
Біліна думала про інше:
— Щодо обранниці Різарта, ти не сказала до кого, до нареченої Гітани? Чи коханки Еліни?
— Гітани, що викладає у нас фізпідготовку? — перепитав єдиний на сьогоднішньому зібранні “братик”. Важко не помітити, як він змінився: обличчя чистіше, кучерява шевелюра охайніша.
— Угу, Еліна, до речі, теж у нас викладає — танці.
Ірелька пропустила удар.
Що?! Різарт — з Еліною? Одна справа слухати казки минулого про скромну старшу сестру, а інша — правду про яскраву погірдливу красуню. Теперішню правду. І навряд чи вигадку: учора зустрічала його біля танцкласу. Чого б то король — і сам прибув до звичайної викладачки, чекав під дверима, як простий студент?
А Ірелька повелася на його привітність і, як здавалося, увагу. На бал погодилася...
— Яка краса, обидві тут, — розплилася усмішкою Лася. — Історичний момент. Чого, чого, а цього в академії ще не було!
Про казки забуто. Розгорілося полум’я елементарних пліток.
Слова обпікали, Ірелька блідла від того, що чула: реальне життя сприймається інакше, болючіше, ніж надумане.
“Зараз чую, а на балу буду ще й бачити! І навіщо я погодилася?"
Звідки взяла, що у неї є шанс? Бо Дора пожартувала? Але той Різарт, якого знала прабабуся, залишився в минулому. Теперішній — інакший.
Зиркнула на ілюзію. Равд слухав плітки, прикривши кулаком губи. Ірелька йому  всміхнулася. Що там, у її думках твориться, нікому не варто знати.
— А за останніми чутками, — нагнулася вперед Неоліна, ічніїтка з тонкою шиєю і високою зачіскою, — Різарт не з Еліною. А арджазійська магія зникла. І Еліні боляче, вона в паніці, зверталася до цілителів.
— А ти впевнена, що до цілителів, а не до заклиначів кохання? — Біліна підтиснула губи з виразом “я щось знаю, та не скажу".
— Ти гадаєш, воно на
 Різарта подіє? — Руз потягнулася до винограду.
— А гадаєш, він буде проти? — подала свій голос і Жванка. — Якщо арджазійської магії вже немає?
— Любі мої, я, взагалі-то, ще тут, — озвався Равд.
— Татку, ти взагалі-то — не ти, — кинула безтурботно Лася.
Равд засміявся:
— Милі мої, годі обмовляти Еліну і витрачати час на пліткування. Якби воно було чеснотою, мало б офіційно відведений час і літеру “П" у назві. Замість літери “Р", скоріш за все, бо плітки та розум несумісні. І ви б уже не були б тими, ким є — ічніїтками, дітками Вічного Короля.
— Не обов’язково. Ми цілком могли б залишатися вічними дітками, навіть якби товариство мало іншу назву, — кинула Біліна насмішкувато і кокетливо. — Її можна й змінити, а чесноти підлаштувати під літери. Рубін, наприклад. Розум, успіх, що там ще? Неважливо. А ми мали б по дорогоцінному камінчику. Рубін також символізує пристрасть і кохання, чи не так? 
Равд усміхнувся і порухом руки левітував до себе корали. Червоні намистини з легким клоцанням зібралися в його долоню, за секунду були затиснуті в кулаці. І що це за святотатство? Равду взагалі дозволено торкатися символу ічніїток?
— Руз, поясниш, чому товариство — саме коралі? — в очах ілюзіона заграли незрозумілі іскорки.
Руз здивувалася, вона тим часом жувала.
— Угу, поясни, — Лася підібралася з дещо надмірною зацікавленістю. Її більше турбувало не те, що корали в руках Равда, а що він звернувся не до неї, а до Руз. І справді, чому? 
Ірелька перевела погляд з Равда на подругу, з подруги на Равда. Якийсь він сьогодні дивний.
Руз спочатку закліпала, а потім випалила:
— Тому що корал — живий! Вічний Король — живий, тому й Вічний.
Равд схвально кивнув:
— Так! І ще він — король. Дуже і дуже довгий час.
Останні слова прозвучали сумнувато.
Як гарно Равд влився в роль Різарта! А ще запевняв, що ілюзія не впливає на особистість її носія.
— Дітки мої, а ви не задумувалися, що навіть вічно молоду шию можна легко зламати, а трон відібрати?  Різарта називають Вічним Королем, бо він знає, як поводитися, щоб жити довго і щасливо. Іншими словами, знає, що забезпечує стійкий успіх у довгостроковій перспективі. І це аж ніяк не плітки, не очорнення інших. З одного боку, такий підхід здається дієвим: дати комусь, хто вам не сподобався, негативну оцінку, знайти кілька підтверджень, не надто переймаючись, наскільки вони правдиві, і все — можна нищити репутацію, кар’єру, прибирати з своєї дороги.
Але такий підхід роз’їсть основу влади, виростить культуру підозри, і, зрештою, ця підозра обернеться проти вас і вас же погубить. Тож якщо вже хочете пофантазувати, — вигадуйте милі нешкідливі історії, як у Жванки, і не скупіться на добрі й красиві слова, вони також до вас повернуться, але не знищать, а підтримають, — Равд нарешті облишив серйозний тон і пожартував: — Ось така вам порада від татка. Ви ж для цього мене покликали?
— Взагалі то ми не пліткували, просто аналізували вголос, щоб не припускатися чужих помилок, — Ласю було не так легко присоромити, — Але ти маєш рацію, повернімося до милих нешкідливих історій. Талю, розповідай. І тим часом пригощайтеся.
Лася взяла яблуко і глянула на годинник. Незабаром дев’ята, пізнувато.
Ічніїтки потягнулися до фруктів.
Ірелька не ворухнулася. Слова Равда нагадали манеру вчорашніх порад Різарта, і від цього було сумно.
Їй ніколи, ніколи не розібратися, не дізнатися, який насправді Вічний Король. Вона розгубилася, втомилася.