Яблучний день

— Адор відкинув Дору за межі заповідної території і пішов, а вона вже не могла повернутися до старого життя: вона знайшла скарб. В певному сенсі скарбом можна було назвати саму зустріч з магом, але Дора мала ще один: коли Адор пішов, вона знову повернулася до руїн. Стояла і дивилася на потривожену землю, на траву що збереглася, не розуміючи, чи було провалля насправді, чи маг нажахав ілюзією. Чи був маг насправді, чи їй приснилося. Подряпини від шипшини свідчили, що ні, все було насправді.
Дора підійшла до насипу каміння. Його раніше точно тут не було. Клятий маг. Жбурнув нею і пішов!
Вдарила каміння ногою. Раз, другий.
З під нього блиснув металевий край. Дора присіла, розгорнула — шкатулка.
Запилена, брудна, проте красива, з орнаментом; подібний фрагмент виднівся поряд у траві на уламку стіни заповідних руїн. Отже, це старолінсійська річ.
Все ж заходити за межі заборон є сенс. Це небезпечно, так, але що таке небезпека? Сила, що перевищує твою і несе загрозу, часто для відлякування від цінних речей. Речі також можуть нести загрозу, але одночасно вони — всього лише інструмент для різних цілей. А наразі ціль Дори блага: вирватися з зачарованого кола, в якому вона з дня на день живе не своє життя. І якщо в шкатулці дорогоцінності, Дора ними скористається без докорів сумління.
Шкатулка не відкривалася, але то нестрашно: це можна зробити вдома, дарма що ключа немає.
І вона відкрила.
Однак замість дорогоцінностей знайшла старий, проте гарно збережений сувій. Знаки на ньому незнайомі, навіть не літери.
Того ж дня було вирішено покинути господарів і податися в місто. Якщо вже працювати прислужницею, то в сім’ї, де є школярі: навчитися читати та писати Дора може й з їхньою допомогою, або самотужки. Вона відчувала, що зможе. І знайшла таку сім’ю, і навчилася. На це пішов рік.
А наступним її кроком було знайти Адора. Це виявилося неважко, важче було підібратися до нього, привернути до себе увагу.
Але Дору й це не зупинило, і невдовзі вона стояла перед ним і зі стоїцизмом аргументувала, чому він має взяти її в помічниці, хоча їй прямим текстом було заявлено, що помічників він не потребує, адже у нього багато учнів, які, навпаки, платять йому.
— Діно, це прекрасно — мати такий запал попри повну відсутність магічних здібностей, — Адор сидів край столу, спершись на лікоть і трішки схиливши набік голову. — Здатність безпечно дивитися в очі — не єдине, що є в тобі гідним. Та цього замало.
— Навпаки! Я вам потрібна така, як є, без магії, без.. — Дора на мить закусила губи, роззирнулася по пишно вбраній кімнаті, — багатства, без вроди. Я буду навчатися, йти до своєї цілі, і надихати вас, щоб і ви не зупинялися. Бо якщо я без магії — і зможу, то що зможете з вашим потенціалом ви? Невже вважаєте, що досягли краю можливостей?
Від погляду Адора в жилах пощипував страх, Дора відчувала, що знову ступає на межу небезпеки. Очі мага блищали, як чорний агат. “Магія і сила без почуттів. Але ні, почуття є: гординя. Оповила всю його чоловічу красу, труїть серце...
 Ну ж бо, гордине, попрацюй на мене! А потім я тебе розіб’ю. Я ж майстриня розбивати. Не знаю, чи вдасться, не знаю, як, але що знаю точно — наше спілкування обом піде на користь,“ — думала вона, не відводячи очей, не опускаючи повік.
— Діно, твої аргументи щодо надихання нікудишні й навіть смішні, знаєш? Якби ти була така цілеспрямована, як кажеш, не прийшла б надихати мене у старому одязі, — Дора відчула, що нею забавляються.
— А ви дивіться крізь нього.
Адор підняв брову і усміхнувся.
“Ох, що я кажу”! — Дора почервоніла.
— Ще глибше, в суть дивіться, в характер!
— А я й дивлюся, — Адор підпер кулаком щоку і задумався…

— Дора йому сподобалася! — заявила тріумфально Руз. — Що було далі?
Ірелька глянула з-під лоба й продовжила читати:

— Дора була готова розгубитися. Або Адор не сприймав її серйозно, або дуже постарався, щоб вона його зовсім не зрозуміла. Однак у неї мався ще один аргумент.
— Я відкрию вам таємницю. Ту, в якій наразі не зможу розібратися сама і ради якої шукала вас.
Ця заява зробила її вразливою. Шкатулка — найцінніше, що мала. Її вона не віддасть і не продасть. Хіба маг безпринципний і сам забере.
Оцього Дора трохи боялася.
Хтозна, що криється за першим враженням від нової людини? Здається, ти бачиш великодушність, порядність, ніби й розраховуєш на це, але не спираєшся. Щоб спиратися, потрібно пізнати людину краще. …А Адора хотілося пізнавати. Хоча б до миті, коли Дорі перестане здаватися, що він — її людина. Тоді вона його покине без жалю… або він випровадить її просто зараз.
— Чого стосується твоя таємниця? — запитав Адор.
— Магії, — Дора тихо зраділа, що його вдалося зацікавити.
— Зрозуміло, але цього замало. Потрібен ще натяк.
— Магії… — Дора запнулася, шукаючи потрібне слово. Вона хотіла сказати “пісні", але це слово не вразило б мага, вона підшукувала інше, і підшукала: — Магії ритму.
— Навіщо магії — ритм?
— Для польоту. Навіть без потенціалу.
“І я літатиму, навіть якщо не маю магічного дару”! — висіло в повітрі несказане, вперте й благальне.
Адор мовчав, але вже по -іншому, зовсім не іронічно.

— Дора вразила Адора сильним характером, — Ірелька відклала на стіл листок, з якого читала, і взяла яблуко.
— А ще Адор подумав про секс, — заявила Руз.
Ючана засміялася з повним ротом:
— З чого ти це взяла?
— Політ без магічного потенціалу, магія ритму — це звичайне земне кохання. Смійтеся, смійтеся, я знаю, що кажу. Ви просто кхм… ще не кохалися, кохаючи. Дора була закохана і Адор це бачив. Скоріш за все, він теж…
— Насправді йшлося про магію сенснавколо, — зауважила Ірелька.
— Не обов'язково! Я пам’ятаю Адора, хоч він підчистив мою пам’ять. Він не визнавав кохання, йому було предвіщено, що воно його погубить. Але те, як він ставився до Дори… Як ти казала, Ірелько? Ілюзорний кулак Адора нагадував їй обійми?
— А шипшина? — обурилася Ючана? — Як він міг відштовхути її в колючі кущі?
— Кущі — випадковість, як згодом дізналася Дора, — вмішалася Ірелька. — Але дозвольте мені дочитати.