Ічніїтки (2)

— Ні, мова не про перший танець Літа - Осені, ми просто повеселимося, завітамінимося на рік уперед і накупаємося в океані. У нашому розпорядженні готель на два дні, номери одні з кращих. Хто бажає, кажіть, подбаємо про одяг і все необхідне.
“Це — без мене!" — рішила Ірелька для себе.
— А Іріель, звісно, відмовиться, — Губи Жванки, нафарбовані темною помадою, розтягнулися в довгу вузьку усмішку.
— Відмовлюся! 
Жванкина вузька усмішка розійшлася посередині, явивши красиві білі зуби:
— Жартуєш?
Ірелька теж почала сміятися, демонструючи зуби:
— Ні!
Штюх би побрав ці “радісні" несподіванки.
Лася перечекала, поки всі заспокояться і м’яко перестрибнула до амбіцій. Завела мову про  планування, роботу над собою для досягнення цілей. А згодом — заходилася підкреслювати важливість зв’язків, легко обмовившись, що їх можна завести на балу Дарів Землі. Нагадала про власну відповідальність за майбутнє, адже часто буває, що саме там ічніїтки обирають пару.
І переключилась на останню літеру слова “корал".
Для дітей пристрасті і магії любові, як назвали себе ічніїтки у віршованих рядках, вона була особлива, мало не сенсом життя.
Ірелька розуміла, як це.
Що у неї залишилося б, якби Різарт дійсно щез її життя? Але він не щез. Він є.
Раптом виразно відчула на собі його погляд… і його присутність. Стан дивний, але до знемоги приємний.
Ірельці здавалося, вона балансує на грані божевілля, і вже не слухала про любов до себе.
А може, відправитися на Бал Дарів? Попрохати Равда зняти ілюзію?
Згадалося, як легко йому далася відмова їй, коли попрохала проглянути підручник прамагії. Ілюзію зняти теж може відмовитися.
Лася поглянула на годинник, почала заокруглюватися:
— Сьогодні лише вступне зібрання. На наступних буде більше конкретики. І підготуйте розповідь про себе. В ній обов'язково згадайте татка. Можна вигадувати, фантазувати, листати жовту пресу, використовувати плітки про Вічного Короля, — що забажаєте.
— Це обов'язкова умова? — запитав хтось з новеньких.
— Так Це традиція ічніїток, На щастя чи на жаль, останніми справжніми дітьми Різарта були Дейра і Жехард у… не скажу яких роках. Всі інші, вважайте, потрапили у щасливий відсоток. Якими б безмежними не були б щедрість і великодушність короля Арджайзи, він не може допомогти всім і всіх наділити увагою. Тож дякуйте долі за свою зовнішність, розважайтеся, розвивайтеся, та не переймайтеся, беручи подарунки.
— А хто за них платить? — запитала дівчина з видимцем.
— Ічніїтки, що випустилися і досягли успіху,(а успішні ми, дякуючи товариству, всі, ну, майже всі). Вічна сім’я. Ви теж платитимете згодом, якщо забажаєте.
“Вічна сім’я”. У Ірельки між лопатками пробіг холодок. Вона вирівняла спину.
— Перепрошую, Ласю, а ви нічого не пропустили? — заявила голосно в бунтарському пориві.

Всі затихли.
—“Р" — розум, — пояснила Ірелька.
— Тук-тук, тук-тук, — стукав старий годинник. Всі дивилися на Ірельку.
— До назви товариства додано дві літери, а ви розповідали лише про одну, — Ірелька з викликом глянула в очі Ласі. — Чого варті амбіції без розуму?
Сказавши останнє, Ірелька глянула на Біліну так, як вона дивилася на неї, коли зазначала, якої довжини має бути сорочка форми.
Біліна чомусь почервоніла.
Лася теж пропустила удар, бо глитнула.
“Отак вам!"
— Ну, ми навчаємося в академії. А з цьогорічними нововведеннями в рази більше, — Лася потерла гарненькрго носика.
— Але всі навчаються, всі, не лише ічніїтки! Навіщо тоді товариству літера “Р, якщо не намагатися стати кращими ще й у цьому напрямку?
— Твої пропозиції?
— Пришвидшений курс прамагії, адаптований для першокурсників.
Лася перезирнулася зі Жванкою.
— Добре! — підморгнула та. — На наступне зібрання принесу!
“Ой…" — Ірелька не чекала настільки швидко.
“І що я наробила? Коли все встигнути? Ще ж у записник Дори не заглядала. І так дах мало не їде.”
— Ку-ку, ку-ку… — вистрибнула зозуля з годинника.
— Зібрання закінчене, — об’явила Лася.
Намистини коралу піднялися в повітря, з гучним ритмічним звуком нанизалися на нитку. Лася знову повела плечем, гойднула волоссям так, що воно закрило пів обличчя і струсила намистом. 
“Осяйний, куди я потрапила і як звідси вибратися?" — Ірелька підвелася.
Стільці знову ковзнули до стіни, Руз, яка досі сиділа, ахнула і проїхалася. Ірелька провела її поглядом
— Іріель, брикайся — не брикайся, ти все одно наша, чую серцем некромантки, — сказала Жванка, поплескавши по плечу. — Ходімо, я вас проведу.