Нове життя

Нове життя текло, як нова ріка, шукаючи своє річище, зносячи на своєму шляху усе, що могло знести, перевертаючи догори дриґом важливі й неважливі речі, місцями проникаючи глибоко, місцями розливаючись широко.
Цьогоріч збільшили години дисциплін, на перший погляд, з магією не пов’язаних: історії, літератури, старолінсійської мови, а також земних історії, літератури, мінімум дві мови…
Магічне підсилення пам’яті заборонялося. Розклад занять кореагувався знову і знову.
Блондинка з новонароджених, що сиділа ззаду Ючі, при кожній зміні чи нововведенні стогнала і падала на стіл, і це падіння їй дивно личило.
— Стогніть чи не стогніть, діно Келіно, а студенти магічної академії мандруватимуть світами. Найближчий і найбезпечніший — технічний світ з повітрям, настільки забрудненим, що наша магія збоїть та пригнічується.
Не покладайтеся на неї, не покладайтеся на магічно підсилену пам’ять, лише на власну: пишіть конспекти, повторяйте, завчайте найважливіше — і ваші знання залишаться з вами навіть там, де рівень магії мізерний. А, ще. На вас усіх чекає посилена фізична підготовка.
При цих словах Ірелька і Натан синхронно повернули голови до Келіни, але стогону та падіння не послідувало.
— Я аж розчарований, — озвучив лінс Ірелькину думку.
Але стогін і звук падіння на стіл все ж прозвучали, — то була реакція Руз.
Професорка Лелека зам’яла усмішку і додала:
— А також відтепер для всіх обов’язкові уроки танців.
Отут була ладна застогнати й Ірелька.

— Танці — потрібні. А от посилена фізична підготовка... Раніше нікому, нікому б і в голову не прийшло б змушувати дівчат нею займатися,— Руз похмуро глянула вдаль.
Світоч завис над черепичним дахом їдальні, ледве визираючи з-за крони старих горіхів. Денне тепло, яке стабільно трималося попри пору ранньої осені, надвечір змінювалося прохолодою, що лагідно торкала плечі й додавала бадьорості, підштовхувала йти швидше.
Вечеряти дозволялося поза стінами їдальні. Дехто телепортував столи й стільці на газон, просто біля клумби з квітами, дехто стелив покривало під деревами.
— Дівчата, а давайте після вечері походимо тут, роздивимося територію? Може, знайдемо собі місце для навчання. Не все ж у кімнатах сидіти? — Ірелька давно звернула увагу, що студенти полюбляють бувати надворі, часто наодинці з книгою. Згадався ставок, верба і стіл біля нього. Якщо тоді там було пусто, може, й тепер нікого нема. Те, чому спочатку так раділа, — нові знайомства, спілкування, велика кількість інформації — вже починало втомлювати. А ще спогади Дори, які ніяк не могла впорядкувати. Хотілося посидіти десь в тиші.
Пошукала очима будинки для викладачів, які мали б бути десь недалеко. Але їх не було. Як же вона примудрилася тут заблукати?
— О, ні, — вигукнула Руз і вчепилася в руку Ірельки. — За мною знову стежать!
— Хто?
— З таємного товариства. Назва така… ізуїтки? Не оглядаєтеся.
— Ззаду дві старшокурсниці, одна в рожевому, одна в чорному. Просто йдуть на вечерю, як ми, — повідомила Ючана.
— Ючо… я ж прохала не оглядатися, — застогнала Руз.
— Вибач, — Юча ще раз оглянулася, красномовно і безцеремонно. — Але чого ти так переживаєш? Тут всі тільки й роблять, що роздивляються один одного та самі демонструють моду.
Щодо демонстрації мод — правда. Ірелька зрозуміла, чому Равд запропонував створити стільки ілюзорних суконь.
— Ізуїтки… Слово таке, — в пам’яті крутиться, а згадати не можу, — Руз активувала видимць: — Кеф! Підкажи, сонечко, хто такі ізуїтки?
— Може, єзуїти? Здається, це церковний орден з землі. В давнину вони спалювали відьом на вогнищі.
— Що?!!
— Перепрошую, квіточко, не пам’ятаю точно. І не можу зараз розмовляти.
Видимць погас.
— Ви чули? — стрепенулася Руз. — А вони запитували мене про відьомський факультет, ім’я моє звідкілясь знають!
— Руз, заспокойся, ми з Ірелькою також відьми, і ми — з тобою, А ще — це магічна академія, які єзуїти? — Ючана взяла Руз під лікоть. — І наш лінс десь тут є.
— Де? — оглянулася Руз. — Де він, як потрібен?
Натана не було видно.
— Твій агат нагрівся? Мій ні. Значить, небезпеки нема, — сказала Ірелька.
З-під клена неподалік помахав рукою Равд. Він уже телепортував вечерю на розстелене покривало.
Направилися до нього.
Раптом праворуч щось зашелестіло, Руз звереснула і відстрибнула. Ірелька оглянулася: на них падала якась діна! Ледве встигла підхопити, перш ніж та розбила б собі голову до бордюра.