Прамагія

Теоретичні аспекти, актуальність в сьогоденні, вступи до дисциплін у перші дні навчання переслідували на кожному занятті. На основах магії також, але саме слово “магія” у назві уже викликало цікавість.
— Класична з автовиправленням Адора найлегша та найдієвіша, найбільше застосовується в побуті. Її етапи — входження в магстан, візуальний запит, фокус уваги, плетиво, що спонукає до згинання тканини простору, утворення просторового вікна, гачок, зчеплення і переміщення, — розповідала викладачка.
Так, речі не виникають з повітря, як декому здавалося, а переносяться з одного місця в інше.  І тут важливо знати звідки і куди. Окрім того потрібна перепустка до бази — місця збереження.
У класичній магії використовується внутрішній магічний ресурс, важливо розраховувати його розмір.
Здавалося, професорку Лелеку слухали навіть білі й рожеві жоржини у кришталевій вазі на столі, великі, схожі на її зачіску.
Сама зачіска, приплескана хмарина сірого волосся, почала їй пасувати; в рисах обличчя, у лініях трохи задертого гоструватого носа, повік і підборіддя з’явилася гармонійність, що додавала шарму.
Від того, що професорка розповідала, як розповідала, в Ірелькин настрій вливався щасливий передсмак майбутніх див. Цей передсмак підсилювався вірою, що колись і для неї, Ірельки, магія стане такою ж простою та природною, вивченою з усебіч річчю.
“Упевненість деяких чужих та байдужих осіб може вселяти віру в себе краще за тривоги та палкі запевнення небайдужих”, — подумала Ірелька, глянула на викладачку.
Лише за цей мимовільний вклад у віру в свої сили її можна віднести до людей, яких Ірелька любила й поважала. Професорка замовкла, обвела поглядом студентів, ковзнула й по ній з Натаном.
— Кожен вид магії має свої обмеження та переваги. Сподіваюся, всі ви чули про диверсію в Залі Чотирьох Королів, коли було застосовано заборонений чорний кришталь. Якби це сталося не в столиці Дінайї, присутні могли б постраждати ще й від завалів, і маги нічого не змогли б зробити. А відьомська магія продовжувала діяти, лінсійська також.
Ючана при цих словах оглянулася на Ірельку й Натана, підморгнула.
— Так випадок в Морських Палацах поставив магічну спільноту перед проблемою обмежень, — професорка Лелека пройшлася аудиторією і подивилася і вікно. — Як показали останні дослідження, прамагія, хоча не забезпечує широти використання і рівня комфорту класичної магії, більш стійка до дії чорного кришталю і не потребує великого внутрішнього резерву.
— Перепрошую, ви сказали "внутрішнього резерву" а є магія, для якої використовується зовнішній? — запитав високий рудий хлопець.
— Ні, Велтаре, немає. Вірніше, колись вважалося, що є.  Прамагія поділялася на два види: сенсколо та сенснавколо.
— Я не чула про сенснавколо, — озвалася Адліна. — А про сенсколо лише як про іншу назву прамагії.
— Я й про прамагію не чув, — зізнався Велтар. — А чим відрізняються сенсколо і  сенснавколо?  
— У всіх видах магії вхід схожий, це — магстан. Далі в сенсколо йде тиша і лише потім — запит — дія — результат. Цей вид прамагії широкодоступний. Чим досвідченіший маг, тим глибше тиша й швидше результат.. 
У разі сенснавколо: вхід — магстан, а далі — ритм, синхронізація, аж потім — тиша — і результат.  За рахунок ресурсу простору. 
Ірелька згадала Дору, її “дон-дон-дол”. Згадала, що вона казала про свою магію: ”джерело її сили знаходиться у навколишньому світі. Тому практично невичерпне"
— У першому випадку ключем є сам маг. У другому — ритм. Справа в тому, що почути ритм не кожен може. Доступ до необмеженого резерву магії простору завжди був дуже і дуже обмежений, а згодом повністю утратився.
Ірелька завмерла, стиснувши ручку.
Дивно бентежне відчуття — дізнатися раптом, що володієш магією, яку вважають втраченою.
— Схоже на старолінсійську магію, — зауважив Натан.
— Давній лісовий народ справді від народження був схильний відчувати ритм простору, — хоч зауваження Натана було тихим, професорка почула. — Але не лише старолінси володіли магією сенснавколо, 
Ірелька заплющила очі: спалахнула ще одна згадка Дори. Сон біля руїн старолінсійського замку, Адор, вихор, її крик ”...якби магію можна було перевести в цифри та літери, я б її вивчила!”
І спалах головного болю, який ті згадки перекрив.
— Діно Іріель, у вас все добре?
— Так, професорко Лелеко, —  Ірелька не збрехала: навіть якщо голова ще поболює, згадки — це добре.
“Сьогодні ж влаштую перший яблучний день!”
— Гаразд. Отже, шановні студенти, тепер ви розумієте, що насамперед слід опановувати вхід в магстан. Цей етап напрочуд важливий і, якщо не застосовувати автовиправлення Адора, досить складний. Його ще називають медитацією. До практичних занять приступимо після завершення реконструкції магзалу, а зараз ознайомимося з теорією. Медитація — інструмент розвитку емоційного інтелекту, усвідомленості та… Записуйте.

— То Равд зробив тобі пропозицію зустрічатися? Оце так швидкість! Випередив Натана, — засміялася Ючана. Вона лежала на ліжку, закинувши ноги на бильця. — А шкода.
— Ючо! — обурилася Іріель, — Натан просто приятель!
В такт словам вона розмашисто виклала на тарілку останнє яблуко, ніби крапку поклала.
На подруг це не подіяло.
— Угу, угу, — закивала загадково Руз і потягнулася за ще одним печивком.
— То ти погодишся зустрічатися? — Юча повернула до Ірельки голову, примружилася: — будете ходити удвох, як Руз і Кеф, обійматися кожну вільну хвилину і цілуватися по кутках.
— О мій Осяйний, ні! — жахнулася Ірелька. — Навіщо — обійматися, і — цілуватися?
— …Бо це приємно? — повела плечем Руз і зиркнула збоку: — Але якщо при слові “цілуватися” твої губи автоматично вивертаються і формують прямокутник, то краще не зустрічатися.
Ірелька стиснула губи, потім розтягнула їх в усмішці та вказала на тарілку з яблуками:
— Взагалі у нас сьогодні яблучний день. І темою для розмов має бути життя Ізідори й Адора.
— О, Адор Великий, історична постать, — Ючана підвелася з ліжка, присіла за стіл біля Ірельки.
Ірелька зітхнула. Юча не розуміє всієї важливості яблучних днів. Руз також. А в неї, Ірельки, злегка зімліли пальці.
“Доро, Доро, як ти там?”
Поки Ірелька не розповість їй про неї ж та Адора, на зв'язок з допомогою Ладиного браслету не слід сподіватися.
“Насамперед чітко, до деталей опишеш чоловіка, якого побачиш у моїх згадках. Адора. Щоб я його упізнала, — згадалися Дорині слова.
Адор… О, Адор не лише Великий , а й Вагомий! Він переважив усіх їх: Ірельку, маму, Ластіна, дідуся. Дора всіх покинула ради нього...
З чого ж почати розповідь?
— Адор одразу сподобався Ізідорі. Він мав засмагле обличчя з трохи завеликим носом, чорні очі, сильну поставу... — Ірелька занурилася в деталі, змальовуючи образ, що зринув у пам’яті.
При першій зустрічі він був одягнений в усе чорне — штани, сорочку, плащ. Комусь він би здався зловісним і некрасивим, але Ізідора прийшла в захват, хоча спочатку розізлилася, що її розбудили від сну.
Юча позіхнула.
— Ізідора проти нього маленька та худенька. Вперше вони зустрілися біля старолінсійських руїн. То була заповідна зона, а Ізідора втекла туди, щоб побути на самоті, й випадково заснула...
Слова чомусь не йшли, розповідати було важко.
— Вона, Ізідора, білокоса, засмагла… Тоді була втомлена та зла.
— Чому зла? — запитала Руз.
— З неї перед цим насміялися, бо не уміла читати, — Ірелька повернулася до Руз. — Руз! Ми їмо яблука, не — печиво!
— Я вже своє з’їла.
Ірелька взяла з тарілки найбільше, жбурнула в Розану.
— Ай! Ірелько, ти що? Зла була Дора — тоді, а не ти — зараз!
“І справді, що це я?”
Ірелька повільно видихнула.
— Чому вона не уміла читати? — запитала Юча. Здавалося, їй теж нецікаво.
— Не мала документів, — Ірелька шморгнула носом. — В Сіроні безплатно навчали тільки сіронців. А Дора не пам’ятала нічого. Вона мусила виконувати хатню роботу в одної сіронської пари. Знаєте, жити з деякими сіронцями непросто. Дору контролювали, допікали, вона часто огризалася...
Ірелька зло вп’яла зуби в яблуко. Ці спогади були важкими. Розповідати теж важко, і не лише через мішанину емоцій, Дориних і своїх.
— Прамагія, яку ми збираємося вивчати, дівчата, недосконала, має побічні дії. За них магів недолюблювали... Тоді були інші, темніші часи.
 Ірельці чомусь захотілося плакати.
— А ще траплялися недобросовісні маги, які постачали нелегальних переселенців, як прислугу... Щастя, що Дора зацікавила Адора, згодом він поставив цьому край. Руз, ти слухаєш, чи у видимць заглядаєш?
— Щоб я слухала, Ірелько, треба розповідати так, щоб можна було заслухатися.
— Ти б записала б на листочок, га? — зітхнула Юча
Ірелька задумалася.
“Наступного разу так і зроблю!”