Равд

— Я так мріяла про академію, а виявляється, навчатися тут ще гірше ніж у школі, — нила Юча в їдальні. — Там усе було зрозуміло. А тут ставлять іспит з бойової магії обов’язковим для всіх. А якщо не здам?
— Не хвилюйся, здаси, — заспокоїла її Ірелька. — Ти ж чула, як казав професор Зинкер: “Магічний потенціал може бути навіть у ведмедя, і навіть ведмедя можна навчити кидатися пульсарами.”
— Угу, пам'ятаю. Про ведмедя було найцікавіше. Далі ще одна нормальна фраза, мовляв, але коли кидати, куди, навіщо — ведмідь думати не буде. А потім — нудьга всесвітня: ”…проте ви не ведмеді, маєте знати правові та морально-етичні норми застосування магії..." На скількох ще заняттях ми будемо ознайомлюватися з “важливими теоретичними аспектами”, перш ніж перейдемо до цікавіших тем, до практики?
— Не довго, Ючо. На перших двох, не більше. — Руз узяла меню. — Дівчата, вже вирішили, що замовите?
— Для початку ось цей рибний суп, він так апетитно виглядає, — перемкнулася Юча.
— І мені теж, — додала Ірелька. Меню настільки розмаїте, що аж розгубилася.
Розана змахнула рукою, раз, другий, — на столі виникли тарілки, столове наряддя та вазочки з хлібом.
Юча скуштувала перша:
— А годують тут прекрасно, і їдальня чудова.
Що правда, то правда: їдальня простора, з окремими кабінками. Ірелька сиділа скраю, тому було видно загальну залу.
З'явився Натан, помітивши її, заяснів, підійшов.
— Милі діни, можна до вас приєднатися?
— Який ти шляхетний, дозволу питаєш, — прокоментувала Ірелька, відсунула стілець, звільняючи місце біля себе.
— Ми, лінси, — такі.
“Все умієм, можем все”, — він не сказав, але продемонстрував, телепортувавши стілець.
— І при тому дуже скромні. А я — сором’язливий.
— Угу, видно, — усміхнулася Ючана, глянула в зал: — Ну й Тома! Як лінсійка промчала!
— Ти сказала — лінсійка? Де? — оглянувся Натан.
— Он там, — кивнула Ірелька в бік вікна безмагічного обслуговування.
В загальному залі стало гамірніше: з'явився портал зі старшокурсниками, серед них були й Кеф з Равдом.
В Тому, яка поспішала, врізалася таця білявки,  що на заняттях  сиділа позаду Ючі. Натан майнув, за мить позбирав посуд у повітрі, підправив магією і з чарівною усмішкою простягнув розгубленій власниці. Та кокетливо подякувала.
— Славного дня! — Кеф присів біля Руз, Равд — біля Ірельки.
...А Тома Натану не подякувала: вся червона, як мак, підтиснула губи і заходилася набирати собі страв. Лінс повернувся, Равд виразно глянув на нього знизу вгору:
— Ти щось хотів?
— Та ні, вже нічого, — усміхнувся лінс.
— І здимів, — прокоментувала його зникнення Ючана. Вона аж з місця підвелася, щоб глянути, куди саме. — До нашої білявки підсів. А це був його стілець, Равде.
— Цей стілець нічий, Ючанко. Хіба того, хто на нього перший сяде, і то на деякий час, — усміхнувся Равд і здивувався: — Ви вибрали рибний суп?
— Рибний суп — як скучно! —  Кеф змахнув рукою — і на столі виникло кілька нових страв, грінки, соуси та паштети — Ось спробуй оце і оце.
Він сам вмокнув грінку в соус, протягнув Руз.
— А мою сусідку по кімнаті що, ігнорують? — відвела погляд від закоханої парочки Ірелька.
Їла Тома теж окремо.
— Та ні, це вона сама всіх ігнорує, — відповів Равд. 
І світ затих, ніби відокремив її від себе, залишивши лише Равда, його голос.
— Як ти почуваєшся під ілюзією?
— Дякую, гарно, але макіяж очей міг би бути скромнішим, — у Ірельки виникло відчуття, що на неї навішали роль миші, яка потрапила в лапки кота. Кіт наблизився до неї, війнув парфумом з ноткою моху. Цю нотку вибрала Ірелька. 
"Ніяка я не мишка, — сказала собі. — Це просто запона тиші. Для таких розмов про ілюзії вона навіть необхідна”.
— Я теж подумав про макіяж, — Равд усміхнувся, змахнув рукою.
На столі з’явився пакунок:
— Косметичка. Ти не можеш щодня виглядати однаково. Надалі фарбуватимеш очі сама. Ну і зачіску змінюй. А які побажання щодо зовнішності? Одягу? Накидай мені ескізи того, що хотіла б мати.
Він протягнув блокнот і олівець.
Ірелька взяла, не знаючи, що робити.
— Олівець магічний, ним користуватися легко, — Равд узяв грінку, потягнувся до паштету. — Намалюй, а я створю ілюзії. Я багато чого можу. І — їж тим часом, — протягнув грінку, як тільки що Кеф Руз.
— Дякую, — Ірелька взяла, надкусила і почала вимальовувати блакитну сукенку.
Так дивно: з уяви — і на лист! 
— Іріель.
Вона глянула на Равда: очі його, сірі, блискучі, зі смішинками, таїли легке хвилювання. Губи злегка прикушені.
— Що?
— Ти не хотіла б стати моєю дівчиною?
— Що?!
"Стати дівчиною?!"
— Розумієш, коли ми будемо зустрічатися, я зможу стежити за тобою і підтримувати твій зовнішній вигляд. Я ще ніколи не створював ілюзію так надовго. І автовиправлення Адора дає збій. Учора у академії були зафіксовані часові аномалії…
Ірелька потерла носа.
— А ще ти мені подобаєшся. Я тобі подобаюся?
— Так, але…
"Але я не хочу бути твоєю дівчиною! Я іншого кохаю. Втім, ти маєш рацію..."
Він накрив Ірелькину долоню своєю, погладив великим пальцем:
— Я дам тобі час подумати.
Ірелька кивнула.
Равд, радий, ніби отримав згоду не лише на час подумати, зняв заслін тиші.