Зберегти себе

До Агатової, мов павучиха небачених розмірів, приповзла павутина хащів — сіро-буро-зеленава і жива. Її гілля вже вибиралося на захисний купол, проте, коли появлялася Люка, лякалося, і до місця, де Дуб, не наближалось. А в цьому сплетінні дерев’яної сітки — павутини крутився чорний вихор. Біля нього літали тріски, гілки і відблиски.

— Що то? — ткнула пальцем Юча.

— То лінс! — прошепотів Кеф вражено - захоплено. — Я вже бачив подібне. Орудує магічними кігтями! 

Появилося ще кілька вихорів, але не чорних, а барвистих і блискучих: Лада і Дейра. Вони рухалися ще активніше, пробираючись до чорного. Лада крикнула Люці, щоб допомогла. От кого хащі боялися! Змахуючи гілками й кігтями, Люка переміщалася найшвидше. Біля чорного вихору зупинилася, хащі відсахнулися; вихор перетворився в постать, її обволокла Ладина сфера.

— Гітана! — вигукнула Ірелька. 

Гітана, вірніше, те, що з нею зробили хащі, звалилася з ніг. Сфера телепортувалася.

Ірелька, грюкнувши дверима, побігла в лабораторію.

Лінсійка в геть пошматованому одязі лежала на канапі, не дозволяла до себе доторкнутися і тихо скиглила. Коси скуйовджені. Деякі рани запеклися, з деяких кровило. Одне око запухло.

Гітана повернула голову, побачила Ірельку. Затихла. 

Дейра провела по її обличчю серветкою, змоченою в зіллі.

— Ірелько… Я до тебе поспішала. Але ти в безпеці, — лінсійка чи то засміялася, чи то схлипнула, схлип перейшов у мимовільний стогін. 

— Всі ми зараз у безпеці, захисний купол міцний. З хащами розберуться без нас. Проте хтозна, якась небезпека та й загрожувала, раз агат нагрівся, — Лада швидко зиркнула на Ірельку, що почервоніла, полила зіллям на серветку, провела по руці Гітани і розгублено застигла. Ірелька зрозуміла чому: після зілля залишалися рубці.

 Дейра теж це помітила, сказала тихо і рішуче:

— Я спробую іскри Жардини.

Зелене світло лилося недовго: Гітана застогнала.

— Пече… 

Дейра зупинилася, глитнула.

— Потрібен тато, він зніме біль. Як добре, що він тут! Та-атку?!

— А-а-а! — закричала Гітана.

— Що, так боляче? — злякалася Дейра. — Пробач-пробач-пробач… Досі пече?

— Так! Ні! Тільки не Різарт! Не пускайте його до мене. Хай іде геть! О-ох…

Різарт, який відчинив двері, зупинився на порозі.

— Мені йти чи ні?

— Так, так, — закивала Дейра.

— Ні-і! А-а-а! — заверещала Гітана, збираючись тікати з канапи.

 Лише коли він вийшов, вона, збиваючись, пояснила, що не хоче, щоб Різарт бачив її такою. І звернулася до Ірельки, протягнула їй руку:

— А ти не зможеш… не зможеш допомогти? Зробити, щоб не боліло? І зажило все?

Лада і Дейра глянули на Гітану, як на божевільну.

Різарт — чи не найсильніший маг. А вона його відсилає і прохає допомоги у дівчинки зі ще нерозвиненим даром. 

 Проте Ірелька легенько торкнулася подертої долоні, м’яко пообіцяла допомогти. І Гіта повірила, заспокоїлася!

Ірелька пішла до шафи, дістала дві пляшки — чорну і зелену. 

— А й справді! — вигукнула Лада. 

Буквально днями учениці допомагали розфасовувати воду з Джерел. 

Ірелька змочила одну серветку, потім другу. 

Вона не вперше це робила.

Дотик вологи з першої серветки зітер рубці з обличчя Гіти. Лише шкіра ставала білою, ніби неживою. Ірелька провела іншою — повернулася рум’яність.

Лада і Дейра заходилися допомагати. 

— Ну от, ти вже як новенька, — підбила підсумок Дейра. — Що не скажеш про одяг. Але це не проблема.  

Гітана, усвідомивши, що клапті її одягу частково викинуті, щоб не заважали, замоталася в простирадло.

— Можеш не хвилюватися, я не вперше бачу голу лінсійку. А от таке волосся — вперше! Ось це — чистий сором. Що робитимемо? — Дейра двома пальцями підійняла скуйовджене пасмо. Високий хвіст, заплетений в косу, звична зачіска Гіти, уже перестав бути хвостом, але залишився заплетеним, тобто, заплутаним. З одного боку; з другого висіли короткі смички.  

— Відріжемо! — заявила Лада.  В її очах зблиснув вогник. — Я вже бачу, якою має бути стрижка. Тобі личитиме, Гіто. Дозволиш? 

Гітана кивнула, прикрила простирадлом ногу і зиркнула на Ірельку досі зболеними очима. Схоже, соромилися саме її.

Ірелька ж думала, що, володіючи таким тілом, питання про сором взагалі стояти не мало б. Навіть зараз, розкуйовджена і похмура, Гітана тримала спину рівно, простирадло показувало красиві контури вже не затиснутих бюстиком грудей, підкреслювало досконалі вигини талії і не закривало струнку ніжку.

“Як добре, що Різарт вийшов,” — відчула укол ревнощів.

Лада закусила губи і заходилася орудувати ножицями. 

— Ну от і випала нагода помститися! Ха. Ха. Ха, — пожартувала вдавано зловісно.

Гітана лише посміялася.

— Мсти! Мені байдуже! Ні, я навіть рада, що нарешті ми зведемо рахунки!

— Тихо, не крутися, — присадила її Лада, усміхаючись.

Ірелька відмітила, що в лабораторії досі чути травами і пластиком. А ще — корою, трохи.

Дейра пішла шукати сукню. На мить стемніло: надворі майнула чорна тінь. 

Ірелька підійшла до вікна.

Дракон! Рід.

На ньому — Ларден і …Дора? 

Світ раптово став дивним, все ніби віддалилося, відокремилося. 

“Магія прабабусі”, — констатувала Ірелька.

По тілу пішли дрижаки.

Спалах — з пащі дракона вирвався вогонь. 

Хащі зайнялися. 

Стало ясно-ясно.

 — Во-они-и  го-оря-ять! — в лабораторію, як на сповільненій плівці, вбігла, тобто, впливла Ючана, розмахуючи жовтим платтям. І застрибала якось ніби зависаючи в повітрі. Лада повільно дзвякала ножицями. Появилася Дейра, підморгнула Ірельці і тріумфально всміхнулася.

Гітана повернула голову до вікна і засміялася. По її губах Ірелька прочитала “Гори, штюхове поріддя!”

 Усміхнена, з  блискучими очима, коротким волоссям і гострим оголеним плечем, вона здавалася іншою, красивішою. Лада відклала ножиці. 

Вогонь гудів; дракон палив з чотирьох боків, полум'я миготіло нереально швидко. Розкидане пруття, частини хащів, що тікали до лісу, збиралися докупи бузковими джгутами і жбурлялися у вогонь.