В зародку королівства або недоступність приваблива

Дора й Ірелька стояли в сиво-синьому ранньому ранку у високій, срібній від роси траві. На озеро, що виднілося вдалині, дзеркально гладке й спокійне, стікав білий серпанок; над ним він густішав, витягувався в струнку, не сміючи торкнутися і все одно подекуди торкаючись первозданної чистоти його поверхні. Неподалік радів-сміявся жайворонок. Ірелька застебнула всі ґудзики. Прохолодно, брр.
 — А Лардену дісталося гарне й сильне місце! — Дора зробила кілька глибоких вдихів, видихів і усміхнулася: — Тут й досі відчувається рука Осяйного.
— Подумати тільки, скільки потрібно сил, щоб перевернути світ в буквальному сенсі! — Ірелька спробувала уявити тут Чорні Гори так, як розповідала Лада, і не змогла.
— От лише Храм з того часу ні разу не з'явився, — Дора рушила вперед.
Ірелька наздогнала:
 — Лада каже, що Осяйний не зник, що він є.
— Я теж так думаю. Не міг він зникнути.
Ніби підтверджуючи це, над далекими пагорбами повільно з'явився Світоч, кинув сяйва в росу, позолотив серпанок над озером, волосся Дори, і став велично випливати у рожевувато-золоте східне небо.
— Ти пам'ятаєш, чому тебе навчала? Точно зможеш повторити все, як учора? —  Дора глянула на Ірельку сторожко.
— Так. Не хвилюйся, я буду обере... жною. 
Вона глитнула.
Учора вранці розмовляли про її "мрії". Дора свої думки донесла вельми делікатно, але від почутого легкий і гарний настрій різко таким бути перестав: якщо залучена магія часопростору, з мріями гратися не варто. Особливо не варто експериментувати з повторами магічних рухів для телепортації речей, поки не освоїть їх досконально. Інакше може отримати бажане …частинами. 
Ірелька після останніх слів так зблідла, що Дора злякалася і закінчила розмову. Здавалося, вона й зараз почувається злегка винною.
— Я ще трохи пройдуся з тобою; Рід нас поки не засік: я поставила блок, наші думки йому недоступні. Але коли він цей блок виявить, появиться обов'язково: недоступність приваблива, — Дора кинула на Ірельку промовистий погляд, що підкреслювався піднятим кутиком губ, і перемкнулася на інше: — Ти не хвилюєшся?
— З якого приводу? 
— Хоча б з того, що Ларден — король? 
Ірелька згадала, як він танцював-стрибав поряд з Ючаною.
— Знаєш, Доро, узнала я трохи ближче і принцес, і королів. Не такі вони й страшні, — Поправила сумку, оглянулася. Вдалині вже трудилися косарі, попереду теж побували, бо за кілька кроків висока трава складалася в смуги покосів, які доводилося переступати. Азіонки, що виросли в чобітки, як тільки Ірелька ступила з порталу Мирель, знову стали нижчими. — Можу сказати, дідусь теж король. Умовний. Він відмінно веде справи, розумний і по-своєму шляхетний. Он, Мирель оділа його гарно — і арджазійські діни на святі так заглядалися, що ледве шиї не звернули.
 Ірелька знала, що її зухвалість і впертість зашкалюють. Але Дора неочікувано похвалила.
— Хм, правильний підхід. Саме з таким настроєм і слід іти на зустріч з королем. Взагалі Ларден чекає на прозорий ройц, і навряд чи готовий до того, що виготовлятиме його сам. Коли пропонуватимеш центрифугу — торгуйся, не соромся. За рецепт виготовлення ройцу теж знаєш що просити. Ти не уявляєш, скільки я над ним працювала! Це лише на перший погляд все просто. 
Ірелька відчула, як кінчики її пальців таки замліли. Вона стишила ходу: вийшли на вершину пагорба. Озеро виявилося круглим; біля нього на пологому схилі розкинулося недобудоване місто, зародок нового королівства. Трохи віддалік за наметами й тимчасовими спорудами височіло нагромадження дерев'яних каркасів з прибитими навхрест планками, купи піску, каміння; між ними зрідка можна було побачити людську постать, величиною з комашку.
— А ми не зарано?
— Ні, пізніше не можна: почнеться будівництво. Без магії то така річ, що навіть досконалий і добрий король нервуватиме, а нам він потрібен в гарному настрої. Що ж, Ірелько: не лякайся, я зникаю — чую миле створіннячко, яке вміє читати думки. Далі сама. 

Рід визирнув з-за куща десь через хвилину; мав розмір середнього собаки. Вираз морди зацікавлений і лукавий. 
— Славного ранку, Рід, — Ірелька зупинилася, чемно заговорила, намагаючись вдати абсолютно спокійну: — Перепрошую, що так рано. Я від Ізідори, в справі ройцу.
"Славного дня, мила діно, — почула його думку. — Не поспішайте, пройдіться, подихайте повітрям… А я тим часом розбу... повідомлю про ваш прихід," — Рід раптово збільшився, змахнув крилами. Трава пригнулася, коси завіялися, Ірелька подалася назад. Упала б на п'яту точку, якби не Дора. Калатнули центрифуга і флакончики з ройцом.  Вони надміцні, не розіб'ються, але Ірелька нахмурилася. 
— Птфу! — виплюнула пасмо з рота, обтрусила стеблини завіяної трави. — Ти такий чемний, Рід. Обов'язково передам комплімент твоєму хазяїну.
— Ларден мені не хазяїн, а друг і партнер, — Рід трохи зменшився, закружляв поряд.
— Тоді поділю комплімент на обох, — Ірелька підвела підборіддя і, незважаючи на дракона, рушила вниз; він полетів вперед. Дивно, але зустріч з Рідом збадьорила і несподівано знищила всю напругу. Раптом захотілося пробігтися, щоб навіть слід від неї вивіявся. А на бігу — підстрибнути і закричати. Кричати, звісно, не стала, але від спокуси пробігтися не втрималася.

Ларден був сонним. Чорно-біло-сірий килим з зображенням дракона в химерних квітах, повішений як ширма, приховував абияк застелений картатим пледом тапчан. Пахло кавою, на столі поряд з купою паперів, набором циркулів та лінійок стояла велика чашка, з неї йшла пара.
Ірельці запропонували присісти, що вона й зробила, впевнено усміхаючись і відчуваючи навіть те, з якою швидкістю варто це зробити. Вона наперед знала, що домовиться з Ларденом як слід; тут навіть магія часопростору непотрібна. 
Так і сталося. Ірелька з легкістю приготувала безбарвний ройц, продемонструвала його дію. Потім допомогла зробити це Лардену. Торгуватися не довелося: одразу отримала ту суму, яку озвучила, вкупі з приємною і вдячною усмішкою короля. 
Коли зустріч закінчилася, біля намету, завжди доступного, а тут раптом захищеного, в тому числі й тишею, уже нервували. І це попри те, що Рід (його двічі посилали по воду до озера, щоб розвести ройц), заспокоював усіх і запевняв, що все нормально.
 Ларден вийшов давати розпорядження, Ірелька саме застібнула заплічну сумку (подумати тільки, скільки зараз з нею грошей!), як поряд з'явився портал, з нього вийшов Равд. Оторопів.
— Ірелька? Що ти тут робиш?
— А ти що?
— Я у справі.
— Іріель теж у справі, Равде, — ввійшов Ларден з Рідом на плечі. — І не дивися на мене такими великими очима. 
"Дивися на Іріель, вона того варта, — підказав дракон, Равд слухняно перевів погляд на Ірельку. — Не так дивишся і не про те думаєш. Іріель ні на мить не залишалася з Ларденом наодинці. Тут і зараз присутня одна цікава невидимка."
Дракон захихикав: Ірелька почервоніла. 
"Осяйний, він все-таки  здогадався про Дору!"
—  Тут є Лада? — Равд аж заяснів. — Вона теж гляне на нашу ілюзію?
— Ілюзію? — здивувалася Ірелька. 
—  Равд створить її за моїми кресленнями, — Ларден кахикнув. — Ні, Ладу не кликав, наперед знаю, що відмовиться. У неї ж крихітна донька, не до нас їй. Я ще вніс деякі зміни, глянь. 
Ларден узяв листок, протягнув Равду. Той став роздивлятися, але думав про інше. 
— А можна, її покличу я? Ліра, наскільки я знаю, в цей час спить, а Лада землянка, гляне свіжим поглядом, може, щось зауважить. Ну добре, розкусили. Похизуватися мені теж хочеться. 
— Клич. Але вона не з'явиться.
Лада появилася. Спочатку відмовлялася, Ларден мав рацію. Але Равд ненав'язливо згадав про одну з її вихованок, яка складає їм товариство, ну і саму ілюзію розхвалив, як диво дивне. 
Побачивши Ірельку, Лада здивувалася, як Равд, навіть слова ті самі зронила. Гадала, мовилося про Ючану. 
Ірелька дивилася на Ладу і не могла зрозуміти, що не так з її образом. Була у білій блузі з арджазійського шовку і сірих сіронських штанах. Коси розпущені по плечах. Темні, як для світлого волосся, очі  усміхнені й добрі. Пахла суничками і немовлям; груди високі, налиті молоком. Може, саме від цього вона здавалася особливою й цінною, такою, що аж торкнутися страшнувато. Але торкнутися довелося, коли забралася з нею на Ріда. Саме цей факт підказав, чого не вистачає:  Ягідки, її мітли. 
...Ірелька й Лада летіли на драконі над прекрасним білим замком, зовсім як справжнім. Всередині теж летіли; у відповідні моменти дракон зменшувався, правда, тоді починав нити, що його дорогоцінні пасажирки наскільки прекрасні, настільки важкі. 
Ірелька згадувала про сумку з грошима за плечима, мовчки погоджувалася, але залишити її в наметі чи стати звичайним спостерігачем на землі, як багато хто інший, не запропонувала. Така собі помста за ранішній переляк, про який, звісно, Лардену не обмовилася, хоч і грозилася.
 Равд і Ларден левітували поряд, коли потрібно було зупинитися, з допомогою магії у відповідному місці встановлювали реальні дерев'яні підпори й настили: по ілюзорній підлозі просто так не походиш, як надійно б вона не виглядала.
 Все дійсно продумувалося до дрібниць. Ларден їх озвучував, Равд створював. Інколи втручалася Лада, яка трималася досить відсторонено і прохолодно. Ірелька її розуміла: чужі мрії то таке, ними не дуже й захопишся, навіть якщо вони вельми захопливі. 
"Цікаво, хто буде тут королевою? От якби Ючана!" — думала у крилі особистих апартаментів.
Згадка про неї змусила розслабитися й усміхнутися. Можливо, колись Ірелька буде гостею в реальному замку. Танцюватиме з Різартом на балу в одній з тих величезних зал, розташованих на першому поверсі... Лада теж згадала про Ючу, зауважила, що вона була б дуже рада побувати в цій чудовій ілюзії. 
— Далі не можна, — застеріг  Ларден, оглянувшись. Він з Равдом зупинилися біля каміна,  щось в ньому змінювали. Лада саме відчиняла білі двері в чергові апартаменти.
— Можна-можна, там підпори є, заходьте, — підштовхнув крилами Рід, що стежив за обома, як квочка за курчатами. 
І вони потрапили в …королівську спальню. Ірелька затамувала подих. Кімната дивовижна, кругла, меблі білі, різьблені, з різьбленими візерунками; майже все біле, таке вишукане. На долівці розстелений килим. На ліжку з шовковими простирадлами недбало відкинута ковдра. 
Лада застигла надто вражено. Дракон хихикнув. Убіг розгублений Ларден.
Лада оглянулася до нього й кинула несподівано холодним тоном:
— І як це розуміти? Ніяк не можеш забути найстрашніше випробовування?
Ларден винувато мовчав. А мало б бути навпаки, адже це вони без дозволу опинилися там, куди не просили. Від цього Ірельці стало незручно, і ще від того, що нічого не розуміла: Ларден, який виглядав, ніби йому дали ляпаса, швидко себе опанував, знову став спокійним.  
— Необхідність вигадувати втомлює, Ладо. Фантазіям теж є межа.
Ладин погляд став м'якшим. Потім винним; вона перепросила і відійшла до вікна. 
Ларден глянув на ліжко і заплющив очі. Рід досадно зітхнув. 
Раптом ілюзія хитнулася, і під Равдове "ні!" — розвіялася!
Там, де стояла Ірелька,  досить безпечно, а от Лада виявилася на самому краю багатоярусних підпор, і стіни біля неї — не було. Навкруги лише небо. Лада злякалася, хитнулася, і — зірвалася вниз! 
— Ладо! — крикнув Ларден, стрибнув за нею. Рід, мов коршун, слідом. 
Ірельку обвили руки ілюзіона, притримали. 
Час ніби зупинив ходу, став тягучим, навіть биття серця  сповільнилося. 
"Тук".
Лада без мітли! Внизу купи каміння! Лада годує груддю!  Їй не можна боятися!
"Тук".
— Дракон встигне, — прошепотів Равд. — Осяйний, він має встигнути! 
"Тук".
— Лада левітувати не вміє, але Ларден — дуже добре, — Равд стиснув Ірельку дужче.
Вони залишилися лише удвох, застигли в чеканні на хисткій основі, як на драбині в небо. Ноги стали підкошуватися.
"Тук".
…Рід, великий, хмурий, чорний, змахнув крилами на їхньому рівні; на спині між зубцями Ларден обіймав Ладу.  
"Тук-тук", "Тук-тук".
Час знову потік в звичному річищі.
— Ви живі, слава Осяйному! — вигукнула Ірелька.
 Рід підставив крило, Ларден кивнув, щоб забиралися до них.
— Ходімо. І не бійся, я тебе підтримаю, — сказав Равд.